Життя таке чудове — не марнуй його
Гроші загубив — нічого не загубив;
Час втратив — багато втратив,
Здоров'я загубив — все втратив.
Прислів'я
Розкажу я вам не казку, а бувальщину одну.
Є у нашому селі один хороший чоловік. У нього, як то кажуть, руки з того місця ростуть. Усе вміє робити. Чи то вам віник березовий зв'язати, чи то кошик сплести, чи піч змурувати — все йому, як казала моя прабабуся, за виграшки. Коли люди почали євроремонти робити, він перекваліфікувався — і плитку кладе, і гіпсокартон крутить… Ну все, що потрібно сьогодні вміти чоловікові, він вміє. Але є в нього ще одна особливість — він не підтримує зв'язку з оковитою. Це в селі сьогодні якось незвично. Зустрічаємось ми з ним частенько, маємо змогу побалакати. А розповідає він дуже цікаво. Було, як почне оповідку, то аж рота відкрию та слухаю, слухаю… І кумедні такі історії з ним траплялися.
А оце якось він розповідав свій сон. Я навіть спершу не повірив, що таке може приснитися тверезій людині. А він хитро посміхнувся у вуса, і я здогадався, що він не без гріха, хоч дуже важко було в це повірити.
— Якось ліг я спати. Не голодний і не переїв, ну, хіба що трохи того, ну… дозволив собі. А приснилося ж таке, Боже мій! Ну, значить, ніби я — це не я, в мене десь взялися крила і я легко почав витати спершу над ліжком, тоді по кімнаті, а там, дивись, вже і на вулиці. Та все вище, все вище несе мене нечиста. Ніч. Темно. Село спить після важкого трудового дня. Аж бачу — кілька вогників мріє здалека. Що це? Може, привиділось? — майнуло в думці. Та ні. Це ж наші місцеві бари працюють на повну, не дивлячись, що мали б давно вже закритись. А відвідувачів там не бракує. Гупає музика, їм весело, вони «чаркують», і ніякі проблеми їх не турбують. Хто вже знеміг, схилився над столом, хто ще в самому азарті. Стрепенувся, лечу далі. І знову бачу те саме.
Тут де не візьмись, схопився вихор. Крутнув, засвистів у вухах — і я полетів ще вище. І кругом видно вогні розважальних закладів, а там музика горлає і люду не бракує. І це в таку гарячу пору збору врожаю. А машинки ж то, які стоять на парковках! Це ж на них роз'їжджатимуться по домівках п'яненькі «відпочивальники». А що ж буде далі?! А далі аж моторошно стало на душі, якщо вона ще не вилетіла з переляку з мене. Це і страшні аварії, і п'яні «розбори», в яких на ранок ніхто не пам'ятатиме, чому розбитий ніс чи порваний рукав, чи… я аж злякався. І так щиро почав просити в Бога, щоб повернув мене назад на землю, у своє ліжко. Так обіцяв ніколи більше не піддаватись злій спокусі.
Тут посіявся дрібний дощик і… я прокинувся весь в крапельках холодного поту. Тьху! Ну й присниться ж таке! Швиденько глянув у вікно й мовив замовляння «куди ніч, туди й сон». І заприсягся, що не тільки дітям, а й внукам закажу не водитися із зеленим змієм (хоч я й досі не «зловживав», лиш так, інколи).
Оце тобі першому повідав про те, що мені приверзлося тієї ночі. Повір, навіть дружині не казав. Чималенько часу сплило з тих пір. А тепер, коли згадаю часом, то ніби я тоді бачив наше сьогодення. Бо колись ще так молодь не пиячила, таких барів у нас не було. Ну, була там одна забігайлівка, та й то тихцем з-під прилавка охочі могли перехилити швиденько «соточку» — і мерщій назад, щоб ніхто не «застукав». А тепер отак вільно, ніхто нікуди не спішить, сидять навіть і вночі.
Пропадає Україна. Спивається молодь, бо немає де подітись вечорами. Йде до бару, тягнеться до чарки раз, другий, а далі вже й припрошувати не треба. Писав колись Тарас Шевченко: «неначе люди подуріли». То воно так і є. Затьмарився людям розум. Краще йшли б на стадіон, грали б футбол, волейбол, або просто підтримували свою фізичну форму. Я от вже прожив чимало, а щоранку до самих морозів обливаюсь холодною водою, а коли випадає сніг, то перед сном захоплююсь пробіжкою босоніж. Люблю помандрувати пішки по грибочки, на рибалку і до цього привчаю своїх внучат. Вони, бачу, й тобі компанію складають. І це ж чудово! Бо в здоровому тілі здоровий дух і світлий розум.
Після тієї розповіді і я почав замислюватись про наше сьогодення. Справді, воно так і є, як у тому сні привиділось. Мало молоді дружить із спортом. Ще поки в школу ходять, то знають, де шкільний стадіон. А коли закінчують навчання, то туди дорогу забувають. Прямують до бару, смакують пиво, курять, і так пропадає молодість. І зовсім не думають про те, як прожити життя так, щоб слід на землі гарний залишити. А от зібрались би гуртом, та й пішли б на спортмайданчик і продовжили б традицію, до якої звикли ще в школі. Адже наша школа — школа сприяння здоров'ю. І уроки фізкультури в нас учні не прогулюють, а охоче відвідують, і на районних і обласних змаганнях не пасуть задніх, а посідають призові місця. Це завдяки такому чудовому вчителю фізкультури як Широчук Віталій Іванович. А якби нам ще хорошого спонсора, щоб не пошкодував вкласти гроші у спортивне життя на селі. І більше б таких свідомих людей, як мій добрий знайомий, то, можливо, щось змінилося б на краще. Адже щоб зацікавити молодь, потрібен хороший організатор, щоб провести один-два конкурси, кілька змагань — і справа зрушить з місця!
Щиро хочеться вірити, що наше суспільство прозріє, позбудеться шкідливих звичок, почне тверезо дивитись на життя. Бо воно у нас одне і, як казала Мати Тереза у своєму духовному заповіті, «життя таке чудове — не марнуй його».