Абетка життя людського
Великий Кобзар Т.Г.Шевченко колись давно написав рядки:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий
І я думаю: від чого ж залежить ота доля, отой шлях? Що це — фатум? Мабуть, це залежить від того, у чому саме людина вбачає сенс свого життя. Що робить головним у ньому. І тому від вибору, як жити, залежить, яке життя проживеш. Коли воно не цікаве, не яскраве, йому шукають якусь підміну. Хтось бере до рук пензель і палітру, намагаючись надати життю відсутні в ньому кольори, а хтось пише вірші — і це теж один із засобів змінити життя. Усе це потребує праці душі. І тільки людина з ледачою душею хоче досягти гарного настрою, задоволення, фантастичних емоцій за допомогою чогось іншого, наприклад, алкогольних напоїв. А це завжди сходи, що ведуть униз…
Біля мене поряд у селі живе молода жінка, яка своє життя розмальовує темними похмурими кольорами: бо багато п'є… І дивлячись на це все, чомусь мені наше життя подібне до абетки, із букв якої складено і про добро, і про любов, і про щастя, і про радість. Повірте, про це писати легко і приємно, і на папір швидко лягає рядок за рядком. Але ще є відчай, біль, гнів, горе, роздратування, п'янство… Саме про це писати важко, але вкрай необхідно. Тому і зважилася на це, подаючи читачеві абетку життя тої, яка схибила, яка до рук взяла не пензель, а пляшку горілки…
А — а ще вчора вона щаслива наречена, а сьогодні мама малесенького й кумедного синочка, якого виховує вже сама… Так сталося, і в цьому є і її велика провина…
Б — були в неї сьогодні в гостях подруги, вони гарненько погомоніли і, як годиться (за їх переконанням), випили для настрою горілочки та винця…
В — веселились удома, а далі була і дискотека, і нічний клуб, і знову ж для настрою — горілка й пиво. Валерик міцненько спав сам…
Г — гадала, що зможе більше не пити… Гадала, та не так сталося, як гадалося. Обійми «оковитої» виявилися міцнішими, ніж воля жінки.
Ґрунт часто Нелю не тримає, а маля її, неньку, виглядає. Прийшла та на синочка навіть не зирнула… не до нього…
Д — до неї знову «стук-стук-стук» — горілонька — подруженька прийшла. І знову шум і гамір принесла. Правда говориться в пісні:
Чарка все на світі робить,
З нею добре жити
Від усякої хвороби
Може відлічити.
Е — ех, не всі Нельку розуміють, зате «друзяки» шанують. Пити, танцювати, веселитись кличуть, а воно, дитя, лише вслід мамусі ручки простягає, ніби благає, щоб не пила…
Є — є ж справжні чоловіки! Провів аж до дверей дому, бо сама ледве дибала, так напилася. А Валерик, не діждавшись, заснув, і так щовечора…
Життя її, мов казочка, де пиво та вино рікою ллється. Гляди ж, Нелю, не втопися…
З — знає тато й ненька, що донька вже немаленька… Та що з того. Не шанує доня ні батька, ні матір… Знає Неля, що вона підлячка і розуміє все своє підляче становище, але бореться чомусь уже не за своє життя, а за нагоду, зникаючи з дому, прихопити ще з краю стола пляшку горілки та скляночку в кишеню куртки.
И — и «И-и-и», — лише п'яне бурмотіння Нелі доноситься з кімнати…
І — і як переконати її щоб не пила, щоб не губила свого цвіту молодого, як управити мізки, щоб схаменулася. Та ні! Їй таке безтурботне життя з «товаришами» до вподоби.
З — з кожним днем матуся юна поверталася все рідше додому, хлопченя вже й на ноги зіп'ялося і дріботить до дверей… Мабуть, її жде… Та чи діждеться?
Ї — їхати мала з малям до лікаря та забула про це… Гарно нафарбувавшись, одягнула руду перуку і пішла… Там, за рогом, «товариші» і та, що забирає в неї розум щодня, та, що тягне до прірви. Озирнися, Нелю, і побачиш інше життя. Та де там…
Й — ймовірно, скоро забуде, що вона матір. Висновки ніякі не робить, п'є та й п'є «оковиту», а та вливається в душу і стискає її холодними обіймами, уже і серце холодним стало…
К — коли повернулася, синочок простягнув ручки, та вона пошвендяла до кімнати і лягла спати… А він тихенько плакав і грався зламаною старою іграшкою. Не купила нової, бо ж за щось треба пити…
Л — літечко красне за розвагами й застіллям минуло. Синочок уже і перші слова промовляє: «Баба». А де ж мама? Чому її не кличе? Забула наша Неля, що має синочка, а той знає лише бабуню, яка щодня поряд…
М — мама вже й увечері не повертається. Усе частіше її можна побачити у барі з якимись сумнівними молодиками. Валерика ж дідусь з бабусею виховують.
Н — ніхто й подумати не міг, що Неля забуде про сина і проміняє його на горілку. Сусідам таке могло лише приснитися… І просили, і вмовляли, щоб не пила… Усе байдуже…
О — ой лишенько! Не витримало серце старого батька… Помер…А її як завжди не було вдома…
П — пересуди сусідів про доньку доводиться вислуховувати неньці. З очей по зморшкуватому обличчі котилися сльози, витирала їх благенькою хустиною… Лише хлопчина не все розумів…
Р — розповіли тату Валерика про все. Не витримали більше грати в мовчанку, бо ж чи порятують Нелю, а маля треба…
С — синочок тим часом підростав, горе-мати навідувалася зрідка, а якщо і приходила, то до нього їй було байдуже…
Т — тепер годі впізнати в Нелі ту красиву ніжну 18-річну дівчину, яка ще вчора була гордістю батьків: отримала золоту медаль…
У — ужалила, ніби змія отруйна, словами ту, що народила, годувала і ночей недоспала. «Хто ти така! Пішла геть звідси! А вони, мої друзі, залишаться тут. І шмаркача звідси забери».
Ф — фатальною виявилася ця розмова з донькою… Старенька втрапила до лікарні…
Х — хто це зайшов? Не впізнав Валерик того, хто змушений був його залишити… Але тепле і ніжне: «Синку! Йди до мене» ніби розбудило хлопчика від холодного сну, і простягнув до незнайомого для нього тата маленькі рученята…
Ц — цього ж дня навідалася Нелька, яку годі було впізнати: брудна, неохайна, нерозчесана…Щось кричала, руками махала, намагалася довести свою правоту, та ми всі розуміли, що то говорить горілка…
Чому так сталося? Де ж була ота остання сходинка? Чому обрала не дитя? На ці питання не можу знайти відповіді…
Ш — шанс усе виправити має кожен, але не завжди використовує його. Маленькі очі, повні сліз, дивилися на Нелю, благали, говорили: «Мамусечко! Обійми мене», та натомість непристойна лайка, якийсь дивний, повний ненависті до малого погляд не жінки, а горілки, яка одягла маску Нелі, щоб всі думали, що то вона…
Щ — щастя з «друзями» не зазнала. Але це моя думка, а її — інакша…
Ь — Ніби нічого вже сказати, але ж є інші букви абетки її життя, значить крапку ще рано ставити…
Ю — юрба дивилася вслід молодому чоловіку, що котив дитячу коляску з щасливим хлопчиком, а вона, побачивши, як знайома постать зникає з виду, ніби отямилась на хвильку, заплакала, зрозуміла, що втрачає того, кого носила під серцем дев'ять місяців, співала йому колискові, ніжно зверталася «моє маленьке ластів'ятко»… Невимовний біль і розпач обпік її серце… І душа її поділилася навпіл — мати чи п'яниця? Хто ж переможе у цьому запеклому двобою?
Я — я вірю, що для неї ще не все втрачено, що вона ще здатна отямитися і не зробити останній крок у непроглядну пітьму і морок… Так буде! І знайдуться ті, хто спробує їй допомогти заради Валерика, адже у кожної дитини має бути добра, ласкава матусенька, яка любитиме, захищатиме, оберігатиме своє пташеня…
Я хочу звернутися до кожної мами і кожного тата, хто сьогодні обрав пляшку цього дурману, у якому оселився зелений змій, що отруює розум їх, забирає їх від дітей кудись далеко — далеко, звідки часто не повернешся, туди, куди часто є квиток лише в один бік: «Люди! Зупиніться! Ваш час обмежений, не витрачайте його, проживаючи своє життя поряд із тою, що поступово забирає розум. Не дозволяйте їй заглушити свої власні внутрішні голоси, що нагадують вам про діток. Дуже важливо знайти мужність слідувати своєму серцю, а не горілці. Повірте, вона знає, де остання сходинка, межа… І за нею буде лише пустка».
Давайте кинемо тому, хто потребує від нас допомоги, рятівний круг, що нагадуватиме нам також абетку, але вона буде геть іншою:
А — актуальною
Б — бажаною
Д — доброю
І потім разом складемо для Нелі і для всіх, хто потребуватиме нашої допомоги, нові слова, рядки:
Ж — життя з дитям
К — кохання в родині
Л — люба донечка, чи любий син
М — матуся найрідніша…
Я знаю, що неодмінно все це справдиться…
А ще знаю, що не вживатиму спиртне ніколи, щоб моя абетка життя була лише райдужною, щоб ніколи і нікому не зробила боляче, щоб не плакали мої батьки…