Мій вибір у житті — тверезість
Мої батьки розійшлися, коли мені виповнилося три роки. Батько пив і бив маму. В дитинстві я думала, що коли я вип'ю хоч краплю вина, зразу ж стану алкоголіком. Ця думка закріпилася в моєму мозку на все моє життя.
Кожна людина в підлітковому віці проходить через різноманітні спокуси. Багато дітей в цьому віці знайомляться з алкоголем. Вони бояться, що друзі та однолітки не зрозуміють їх, коли вони відмовляться від стакану вина чи горілки. Хто не чув таких слів: «Шо, слабак?» Я теж через це пройшла, але вистояла. Мабуть у мене на психологічному рівні закріпилися оте табу і страх перед тим, що буде зі мною, коли я вип'ю хоч краплину чогось кріпшого від лимонаду. Поступово мої друзі та однокласники звикали до того, що я не вживаю алкоголю навіть на вечірках і днях народження, і навіть незнайомим людям пояснювали, що не треба мене силувати.
Потім був педагогічний інститут. А це — будівельні загони, біологічна практика на природі, життя в наметах, вечірки та студентські весілля. Мабуть, розумієте: поїздка до чужого села на весілля! Чого я тільки там не наслухалась, коли відмовлялася випити: «мабуть, кололася та закодувалася», «мабуть, якась хвора», «зараз виллю горілку на голову» і тому подібне. Але мої дівчата мене захищали, пояснювали, що вмовити мене випити щось алкогольне неможливо. Іноді вони навіть дивувалися, що на вечірках я навіть без випивки була веселіша, ніж той, хто пив.
Так пройшли мої безалкогольні студентські роки.
Закінчивши інститут, я прийшла працювати до школи. Педагогічний колектив — то для дітей може і святий, але ж він теж не обходиться без святкувань днів народження, восьмого березня, Нового року. Тут знову прийшлося відстоювати своє відношення до вживання алкогольних «напоїв». Пояснювати, що для мене навіть солодке шампанське — гірке і неприємне, що я не можу зрозуміти вислів «дуже смачне вино», що я не пробувала на смак горілку. Треба було привчити оточуючих до того, що мене не вмовиш випити хоч трішки, що це не неповага до когось. Я відповідала: «Я ж вам не нав'язую свою думку, не забороняю вам пити, чому ж я повинна виконувати те, що мені не подобається?» Звикли і тут. І через деякий час уже і в школі мені наливали тільки воду або сік.
З роками я іноді думаю, що може б і легше мені було б випити та забути про негаразди, відпочити таким чином. Бо життя — така складна штука, що іноді хочеться вити як вовк. А так, випив — розслабився, і забув про свої проблеми. Але стоїть перед очима та трьохрічна дівчинка, яка плаче від того, що її тато тягає по землі маму. Ця картинка от уже 45 років перед моїми очима. Маленькою я хотіла, щоб мої батьки були разом, щоб мій тато катав мене на санчатах. Але подорослішавши, я відчувала щастя від того, що у нас вдома немає п'яниць. Тому що живучі у селі, я бачила п'яних татусів моїх подруг, які приходили в такому стані додому щодня. І хоч як було нам важко з мамою і бабусею в селі без чоловіка, ми не чули п'яних матюків, ніхто не піднімав на нас руку, ми не тікали з хати на мороз, і ніхто більше не казав моїй мамі: «Зараз Оля засне, то я тобі голову відрубаю сокирою!» Мабуть тому моя мама більше і не вийшла заміж.
Так, мені майже сорок вісім, але я не знаю, яка на смак горілка. Мене, дорослу жінку, шокує те, що коли я приїжджаю до рідного села і йду з друзями дитинства до бару, бачу таку шокуючу картину: дівчата-підлітки купляють дволітрову пляшку пива та до неї якісь супутні закуски. І сидять вечір, смакують. І це — майбутні мами! А ще мене шокує, коли в соціальних мережах дівчата викладають свої фото зі стаканами та пляшками в руках. Що з них буде далі, коли для них пляшка — це щось на кшталт культу? У мене самої дочка-підліток, їй майже сімнадцять, і я радію, що замість пляшки пива вона відкриває книжку, що мій приклад навчив її, що можна жити і без алкоголю і почуватися щасливою.
Я фотографую, і тому люблю спостерігати за людьми. Іноді я з першого погляду можу сказати, що певна жінка випиває. За багато років я помітила, що жінки, які люблять випити навіть пиво, стають схожими на чоловіків. По-перше, у них змінюється форма тіла — плечі стають ширші, талія зникає, а те, що нижче талії, зменшується. І фігура такої жінки вже не нагадує жіночу позначку (трикутник з гострим кутом зверху), а стає перевернутим трикутником з верхівкою донизу (чоловіча фігура). Не будемо говорити про обличчя, яке теж змінюється — і не в кращу сторону.
Мені протягом мого життя часто говорили, що я виглядаю молодше своїх років. Я пояснювала, що ніколи не вживаю спиртні «напої», не палю, тому мені й зараз дають 35 років.
Я і зараз, проживши немало років, не можу зрозуміти, для чого пити. Для настрою? Для того, щоб забути свої проблеми? Але, як казав герой одного нами любимого фільму, «Наутро наступит похмелье…» Але я бачу, як у деяких людей залишається тільки одна проблема — знайти пляшку горілки! Те, що голодні діти — це не проблема, що їх немає в що одягти — це теж не проблема. Таке життя я спостерігаю у рідному селі, де багато людей живуть за таким планом: проснувся — купив (заробив) пляшку горілки — напився — ліг спати. І так кожен день. Городи не саджені, корови голодні, діти ходять по дворах, щоб люди дали кусок хліба.
Мій тато помер від туберкульозу в п'ятдесят один рік. Він просто випивав із одного стакану з хворими на туберкульоз в тубдиспансері, в якому працював. Після нас (а ми були його другою сім'єю), у нього ще була одна сім'я, але ненадовго. Вони теж не витримали боротьби з «Зеленим змієм». Помер він один.
Я вибрала своє життя, і воно тверезе. Я вчу свою доньку: «Не треба бути як всі, не треба у них вчитися, хай вони рівняються на тебе. Іноді краще бути білою вороною. Тверезим бути модно».