Вибираю ЖИТТЯ!
Я мрію про час, коли людина, ставши повноправним володарем долі, поверне собі втрачену досконалість. Це не притензія на винятковість, а бажання, сформоване переоцінкою цінностей.
І саме́ життя, ніби боячись мене втратити, влаштувало цю немалозначущу подію.
Вісім років тому вересень перейняв естафету у спекотного серпня і, мабуть, забув, що він осінній місяць. Ми з мамою також не помітили різниці, тому, зібравши валізи, вирушили на відпочинок до Азовського моря. Змінюючи потяги та автобуси, добралися до комфортного туристичного комплексу в селі Генгірка. Його власник Степан Степанович мав певні можливості і велике серце, тому влаштовував безкоштовний відпочинок для родин з дітьми, які не могли собі цього дозволити.
На той час моє поняття про щастя складалося з радісного сонячного дня, в який не завжди поміщались всі забави, тому що їх було дуже багато. Ось я з новими друзями то бігаю, то плаваю в теплому мілкому морі, а ось уже біля Сиваша лучимо один в одного цілющою грязюкою «від всіх хвороб» та голосно сміємося, а потім нам потрібно ще встигнути до «чудо-термоджерела», погойдатися на гойдалках, скуштувати корисної їжі та смаколиків, погратися з цуценятами та ще багато чого. І тільки вечір дозволяв мамі обійняти мене в затишній кімнаті, вкласти до ліжечка і читати сплячому улюблені казки.
Але поїздка до заповідника «Асканія-Нова» прирівнювалась до польоту в космос. Мені хотілося забрати всіх його мешканців — від лебедів до бізонів — з собою. І тоді мама вирішила цю проблему, купивши велику кольорову книгу з їхніми світлинами.
Я не міг збагнути, чи то я потрапив до казки, чи казка помилково завітала в моє життя.
Але одного ранку довелося прокинутися не від щебету пташок, а галасу, що стояв на подвір'ї. Зазирнувши в вікно, побачив багато дітей. Здивувало те, що всі вони були одягнені однаково — в червоні футболки і чорні шорти. Можливо, це якась спортивна команда? Але реальність була суворішою. Діти поводилися дуже дивно, і я навіть не відразу помітив хлопчика в інвалідному візку.
Пізніше з'ясувалося, що новоприбулі успадкували фізичні та розумові вади від алкозалежних батьків, яким стали непотрібними ще до свого народження.
В певний час дня під наглядом вихователів діти сиділи біля моря на піску. А один з них навіть не мав і такої можливості, тому що не міг злізти з інвалідного візочка.
Перед від'їздом додому я підійшов до цього хлопчика і поклав в його руки мій найбільший тодішній скарб — книгу про заповідних тварин. Він нічого не відповів, тому що не міг, але його вдячний погляд я пам'ятаю і нині.
З того часу, навіть в новорічну ніч, на нашому столі відсутнє традиційне шампанське. Ми замінили його улюбленими безалкогольними напоями. Мама говорить, що для неї це принципово. А для мене це просто нормально. Так має бути, так буде!
І коли на мапі України я знаходжу Арабатську Стрілку, то уявляю, як десь далеко маленький хлопчик в інвалідному візку захоплено читає гарно ілюстровану книгу про тварин.
Нині, спілкуючись із своїми ровесниками, я добре розумію їх бажання бачити себе в майбутньому успішними красенями-Геркулесами, наділеними Сократівською мудрістю.
Якби ж то можна було передбачити заздалегідь особливості життєвого шляху! На ньому особливо наполегливі відчувають себе співавторами Творця, а хто не знайшов ключа від своєї «майстерні Мікеланджело», шукають розраду в алкоголі. Адже пройти кваліфікацію на деградацію набагато легше, ніж фінішувати переможцем під олімпійським прапором. Обмеженість не дозволяє їм побачити власну лінь, яка стала трампліном у житті. Тому кожному, хто вже зараз вигадує стандартні відмовки, що народився не в тій родині чи країні, я раджу розібратися в собі. І коли це зрозумієш — побачиш можливості навіть у старенькому турніку свого двору. Головне — захотіти, повірити, прикласти зусилля.
Власним прикладом стараюся надихати тих, хто тільки поглядає на слизький шлях через шпаринку.
Я займаюся спортом і образотворчим мистецтвом. Перше зміцнює і загартовує моє фізичне здоров'я, друге дозволяє підійматись над буденністю, літати, як птах.
Мій викладач з мистецтвознавства якось сказала, що творчість — одна із можливостей зберегти себе як особистість. Повністю згоден.
А ще мене вражає і мотивує глибина вислову Сократа: «Здоров'я — це ще не все, але все — ніщо без здоров'я».
Замислившись, дуже важко не погодитись з очевидним: пляшка алкоголю принизливо закріпачує людину, змушує залишитись один на один з хворобою, позбавляє волі, здібностей, майбутнього.
Тому, дорогий друже, якщо ти на роздоріжжі і тільки збираєшся втамувати спрагу до жаги життя алкоголем, згадай, що виграний бій — це не розпочатий бій. Багато хто думав, що зможе перемогти «зеленого змія», і… помилявся.