Душу врятувала любов…
Радість охоплює душу, пташкою злітає високо в небо. Мій маленький, ні, уже дорослий син придбав квартиру. В чудовому тихому районі! Три кімнати! Поруч станція метро, школа, магазини… Але треба поспішати, бо Михась замовив машину, щоб перевезти деякі речі, а їх потрібно ще зібрати, переглянути фотоальбоми. Але що це за старенький блокнотик? Щось його не пам'ятаю. Гортаю сторінки, радість поступово змінюється жахом…
«16 серпня 20…
Я — Михась, мені 10 років. Друзів у мене, на жаль, немає, я можу поговорити тільки з моїм найкращим другом — щоденником.
Ось вже майже промайнули літні канікули. Залишилося два тижні. Сьогодні в мене з'явився новий вітчим, дядько Сергій. Мама вчора прийшла з ним, вони вже були напідпитку. Де подівся дядько Андрій? Я навіть не знаю. Я дуже сильно хочу дізнатися, де мій справжній тато.
Скоро йти в школу, у мене знов немає ні зошитів, ні всього шкільного приладдя. Добре, що мій старий портфельчик ще якось виживає. Я не хочу йти до школи, бо знов почнеться: «Ти не такий, як ми. Забирайся звідси». Але в школі все ж краще, ніж зранку до вечора блукати вулицями.
Зараз я мушу йти спати, бо вони знов починають сваритися, а я не хочу це чути.
До побачення, друже».
«Привіт, вчора я був у сусідки, тому нічого й не написав.
Зранку пішов, як завжди, гуляти. Моя однокласниця Богдана зі своєю мамою як раз йшли з магазину та й запросили мене до себе. Яка ж гарна в Богдани мама! І Дана завжди така привітна! Ми разом готували смаколики, а ввечері тітка Ліна дозволила лишитися в них, аби я знову не бачив вдома отих сварок.
Уяви, мама навіть цього не помітила. Але то не дивно: коли людина п'є, то на ранок вона знову хоче пиячити. Так було і з ними. Вони ж пиячать цілий день, а на ранок знову. То вона і не помітила, що мене не було вдома вночі, але я все одно вірю, що вона мене любить, адже я — її один синочок. Я маю йти вже. До побачення, щоденник».
«Привіт, любий щоденник, сьогодні 1 вересня, а я пишу тобі з лікарні. Що сталося?
Зранку я пішов до школи, побачив своїх однолітків. Уяви, Віті купили нового рюкзака, а Марічка прийшла з новим телефоном. Я, як завжди, стояв окремо, бо мені було соромно показати свої старі обідрані речі.
Після школи я не хотів йти додому, бо я знав: в них свято. Вже зранку він пішов за «ліками». Я погуляв ще години дві, а потім все ж таки довелося йти.
Прийшов, а там знову… Мама кричить, вітчим на неї замахується. Я подумав, що я вже дорослий, і, як не як, але вона моя матуся, я вирішив за неї заступитися. Він взяв ніж і замахнувся, я підскочив. Ніж потрапив прямо в руку, мама почала ще голосніше кричати, прибігла сусідка тітка Ольга та викликала швидку. Але потім сталося ще гірше: маму та вітчима забрали до поліції, мене — до лікарні.
І ось зараз я дуже хвилююся, тому що я можу залишитися у сиротинці. Тітка Ольга обіцяє, що мене не покине, але хто її знає, в неї свої проблеми, а я буду тягарем.
Ой, все, я мушу йти на процедури. До побачення, друже».
«Привіт, сьогодні мене виписали з лікарні. Маму позбавили батьківських прав на 6 місяців і направили її до лікарні. Я живу у тітки Ольги. Так, вона про мене піклується, але я дуже сильно сумую за матусею. Тітка сказала, що після лікарні моя матуся не буде більше пиячити, я так на це сподіваюся, це моя найбільша мрія. Уяви, у тітки Ольги є комп'ютер та телевізор. Я можу ними навіть користуватися. Вчора я прочитав статтю «Жінка-пияка — невиліковно» про алкоголізм жінок. Але моя мама не така, вона вилікується, і ми будемо проводити багато часу разом!
Вчора я ще був у лікарні. Аби підняти мені настрій, тітка Ольга привезла багато нових речей. Там були і футболки, і шорти, і навіть шкільна форма. То був найбільший подарунок за всі 9 років.
Здається, на цьому всі новини. Я можу сказати, що почалася «біла смуга». До побачення, любий друже».
«Привіт, у мене є радісна новина. Завтра мама вийде з лікарні і забере мене від тітки Ольги. Мені, звісно, тут подобається, але я вже так сумую за мамою.
Сьогодні ми робимо смаколики до святкової зустрічі мами. Я маю надію, що вона більше не буде пиячити, завтра це й перевіримо. Тітка Ольга знайшла нам з мамою нормальну квартиру і навіть сплатила за місяць проживання. Уяви, я разом з нею переглядав всі квартири, це так цікаво».
«Після того як мама вийшла з лікарні, вона кинула пиячити. Що трапилося з вітчимом? Я не знаю. Але ми живемо у новій квартирі, мама навчається і працює. Я перейшов до нової школи, мені там добре. Також я зайнявся спортом, мені подобається футбол. На весняні свята ми поїхали до Києва, Це був найкращий час у моєму житті. Я вважаю, що зараз я живу краще своїх однолітків, хоч раніше я мріяти про таке не міг.
І якщо мене коли-небудь запросять випити хоч одну склянку, я відповім: «Я обираю тверезий спосіб життя!»
Сльози перехоплюють мені подих, але це сльози радості. Ми перемогли страшну хворобу, пройшли нелегкий шлях, мій син допоміг мені повернутися до справжнього життя. Зараз Михась, Михайло Іванович, мій син — людина, яку поважають колеги, сусіди. І я повторюю слова мого сина: «Я обираю тверезий спосіб життя!»