В Країні Нездійснених Мрій
Сергійко — звичайний хлопчик чотирнадцяти років. Його неслухняне світле волосся завжди має скуйовджений вигляд. Блакитні очі, кирпатий ніс, весела вдача. Друзям здавалося, що Сергійко не вміє сумувати. «Наша батарейка», — так називали його в школі, адже хлопчик ніколи не втомлювався допомагати іншим. Сергійко мріяв стати лікарем, як його батько.
Це було зовсім недавно. «Ти вже дорослий і повинен мене зрозуміти, — так говорив батько, збираючи валізи. — В житті всяке трапляється, але між нами нічого не зміниться, я завжди тебе любив і буду любити, щоб не сталося між мною та мамою». Сергійко переживав, але вірив, що так воно й буде. Нехай батьки не живуть разом, але все одно він часто буде бачити їх обох. Хлопчик тоді ще не знав, що між словами та справами інколи виростає прірва.
Так і трапилось. У батька з'явилась нова сім'я, народилась дитина. Сергійко ревнував, виказував батькові образи. Мати спочатку з головою занурилася в роботу, а згодом теж вирішила влаштувати особисте життя. Сергійко почувався ображеним та зайвим. Тепер він не міг в будь-який час подзвонити батькові та попросити поради, або навіть просто почути рідний голос. Хлопчик шкірою відчував неприязнь від нової жінки батька, тому спілкування з часом припинилося.
Людина не може бути зовсім самотньою. Якщо трапилось горе, то шукає розраду. Так трапилось і з Сергійком. Він став шукати нових друзів. Підліткові здавалось, що в класі його не розуміють. «У кожного свої справи, свої проблеми. Гарне життя з батьками, новий одяг, планшети та телефони... Кому я потрібен зі своїми проблемами?» — так міркував Сергійко. Йому не спадало на думку, що ставлення однокласників не змінилось, але він сам відштовхує їх своєю агресивною поведінкою.
На заміну старим друзям прийшла нова компанія. Шумна, галаслива юрба підлітків збиралася вечорами в підвалі одного з будинків мікрорайону, де жив Сергійко. Хлопчик і не помітив, як став палити й випивати. Вже в перший вечір хтось із друзів запропонував цигарку й пляшку пива:
— Що ти такий напружений? Розслабся! Ковтни! На, затягнись!
— Та ні, я не хочу…
— Що, мамка з татком заборонили? — зареготали нові друзі.
— Їм до мене немає ніякого діла! І взагалі, я вже сам вирішую, що й коли мені робити, — відповів Сергійко й затягнувся сигаретою.
Спочатку закашлявся, але потім йому стало добре. Від пива по тілу розливалося приємне тепло. Сергійкові стало весело. Всі проблеми кудись зникли, він почувався «своїм» у новій компанії. Таке було перше знайомство з алкоголем та нікотином. От тільки всі наступні рази вже не були такими веселими. Однієї пляшки пива для гарного настрою було замало. На столі компанії все частіше з'являлося вино, а згодом — горілка та коньяк.
Провівши приємний вечір із друзями, вдома Сергій жив, неначе в кошмарі. До постійних непорозумінь із матір'ю додались запеклі суперечки з вітчимом. Хлопець і чути нічого не хотів про те, що «…ми з мамою бажаємо тобі добра, ти помреш, якщо будеш пити…». «Може, колись і помру, але не зараз і не від алкоголю, а від ваших дурних балачок. І взагалі, немає в мене ніякої залежності. Якщо захочу, то в будь-який момент кину!» — кричав Сергій, грюкаючи дверима своєї кімнати.
Найкращих друзів Сергія звали Олексій, Андрій та Іван. Спільних посиденьок в підвалі хлопцям стало замало, вони почали шукати нових розваг. То фотографувалися на даху дев'ятиповерхівки, вибираючи найекстремальніші кадри, або, добряче випивши, ходили по парапету над річкою. Тільки дивом Іван не впав. Перехожі лякались і сварились, але підліткам було весело.
Якось Андрій запропонував:
— А давайте завтра спробуємо покататися на даху потягу!
— Це круті хлопці, їх називають «зачепери». Я бачив відео в Інтернеті, — підтримав Олексій.
Сергію було ніяково, його почали лякати витівки нових друзів, але він не хотів виглядати боягузом, тому і промовчав. Ідучи додому, хлопець ще випив, вже за звичкою. Свобода! Вдома нікого немає. Мати з вітчимом поїхали у відрядження. Сергій не пам'ятав, як прийшов додому. Ліг на ліжко, не роздягаючись…
Відчувши на собі чийсь пильний погляд, Сергій прокинувся. Моторошні думки охопили ще сп'янілу голову: «Що це за дивне місце? Невже я вчора так і не прийшов додому?» Місцевість і правда була дуже дивною. Неначе з природи витерли всі кольори, залишивши на згадку негатив. Чорно-білі дерева і квіти вражали, але найбільше Сергійко злякався, побачивши гарну жінку в дивному вбранні. На її сукні гойдалися шприци, бляшанки, зброя, пляшки від алкоголю, сигарети, якась їжа, пульти від телевізорів, комп'ютерні джойстики, мобільні телефони. Не плаття, а якесь звалище.
— Господи, поможи! — закричав Сергійко та перехрестився.
— Привіт! Чому ти так лякаєшся? — спокійно, лагідним голосом мовила жінка.
— Де це я?! Що ти робиш в моїй квартирі?! — запитав вголос Сергій, а про себе подумав: — Якби не такі дивні обставини, я б хотів зустрічатися з тобою.
— Та ні, я у себе вдома, в Країні Нездійснених Мрій. Це ти у мене поки гостюєш. Але, я думаю, скоро залишишся тут навіки.
— Що за маячня? Хто ти?
— Я — Залежність, а ти знаходишся в моїй країні, — повторила, лагідно посміхаючись, дівчина. Ходімо зі мною, я зроблю для тебе екскурсію. Покажу свою гордість — Алею Ганьби.
Сергій, як зачарований, взяв незнайомку за руку й пішов за нею слідом. Залежність супроводжували її Вірний Пес та Чорний Ворон. Згодом хлопець побачив пеньки. На кожному з них стояла лампадка й портрет. Фото були перев'язані стрічками: чорними, білими, сірими. Сергій злякався, побачивши свій портрет із сірою стрічкою, а портрет Івана — з чорною.
— Що це означає?! — закричав підліток.
— Так, це твій друг Іван. На минулому тижні він заходив до мене в гості, але тоді його портрет був із сірою стрічкою. Я попереджала його про наслідки зловживання алкоголем, але він мене не послухав. Завтра Іван вип'є й полізе на дах потягу. Твій друг загине. Тобі, Сергію, я даю шанс. Ти ще можеш передумати, тому твоя доля в сірій стрічці. Ходімо далі, ти ще не все побачив.
Алея була надзвичайно довга. Сотні, тисячі, мільйони облич незнайомих хлопців, дівчат, чоловіків, жінок мерехтіли в Сергієвих очах. Чорні, сірі, білі стрічки снували незрозумілий орнамент. У повітрі відчувався сморід ледь жевріючих лампадок.
Аж раптом Залежність зупинилася:
— Дивись, а це твій друг Олексій. Його портрет із білою стрічкою. Якщо ти помітив, то сьогодні, на парапеті, його не було з вами. Він у мої тенета вже не повернеться.
— А чому твоя країна має назву Країна Нездійснених Мрій?
— Коли людина потрапляє до мене в гості — втрачає майбутнє. Ось ти, наприклад, хочеш стати лікарем. Та якщо ти завтра вибереш алкоголь, то можеш попрощатись зі своєю мрією. Моя країна — це всі види залежностей, які вигадало людство. А залежності руйнують життя!!! Ось подивись, це чорний портрет твого друга Андрія. Він не зупиниться на алкоголі, згодом захоче спробувати наркотики й отримає найвищий «кайф» в житті. Ми зустрінемося з ним, щойно йому виповниться вісімнадцять.
Сергію стало так моторошно, як ніколи в житті. Він розплющив очі та… прокинувся. Голова боліла, було важко дивитись на сонце. Біля нього стояла мати і якась жінка в білому. Білі стіни, запах ліків. Сергій зрозумів, що знаходиться в лікарні. Трохи згодом мати розповіла, що вчора в неї було погане передчуття, тому вона вирішила повернутись додому раніше. Побачивши непритомного Сергія, викликала «швидку».
Сергію стало соромно. Вперше, за декілька років, хлопчик заплакав. Він згадав свою мандрівку в Країну Нездійснених Мрій і зрозумів, що лише дивом врятувався. Кудись зникли образи на матір та вітчима, захотілося поговорити з батьком. З'явилось бажання жити по-новому.
Р. S. Сергійко зрозумів свої помилки і більше не потрапляв в тенета Залежності. Він став лікарем. На жаль, його друг Андрій загинув у вісімнадцять років.