Тверезість — щастя у сім'ї
Як довго ви б могли знаходитися у пастці нав'язливих думок, що руйнують вас, без надії на порятунок? Як довго ви б змогли бути наодинці зі своїми проблемами, що тиснуть на ваше буття з дикунською силою? Як би ви чинили, якщо б ваше життя не тільки втратило барви і сенс, а й зовсім перетворилося на тяжке існування? Так, багато проблем випадає на долю кожної людини, що навіть може здатися, мовби людина приречена на страждання. Але це далеко не так. Якщо ви захочете, то обов'язково зміните своє життя на краще, звичайно ж, приклавши до цього величезну кількість зусиль. Але що у нашому житті робиться просто?..
У середньостатистичній українській родині Палійчуків було безтурботне щасливе життя. Вони переїздили до Києва, в серце України. До міста мрій та можливостей. Проживаючи у селі Гореничі, родина не знала статку й успіху, тобто так вважали батьки юної дівчини Ярослави Палійчук, яка не була готова до різких змін свого підліткового життя. Юлія та Андрій після переїзду одразу намагалися знайти школу для доньки, дуже нервували за її майбутнє, адже складно переходити в інший навчальний заклад у випускному класі. Намагання батьків не були марними, і вже у вересні Ярослава пішла до нової школи.
Ярослава — надзвичайно гарна та розумна дівчина, яка полюбляла життя у всіх його проявах. Дуже привабливо виглядала: білокуре волосся легко та вишукано спадало на пряму спину, дивовижні блакитні очі розглядали незнайомих людей з цілковитою цікавістю, невелика зростом, дуже граційна й струнка, такою вона йшла коридором у синій сукні, що так личила до її очей, в яких можна було потонути. Дівчина прямувала за своїм новим класним керівником Василем Степановичем до свого класу. Школа була великою, тут легко заблукати, але Ярослава швидко адаптується у нових місцях.
Зайшла до класу, рішуче переступила через поріг і відчула неймовірне хвилювання, що несподівано переповнило внутрішній світ красуні, але ззовні вона не показувала свого хвилювання. “Нові однокласники… Ніби привітні, посміхаються. Ох, сподіваюсь, що цей навчальний рік буде дивовижним…”. Учитель посадив синьооку на останню парту поряд із парубком неймовірної краси.
— Ярослава, можна просто Яра, — з посмішкою привіталась вона з сусідом по парті.
— Дуже приємно, Костянтин, — також посміхаючись, відповів юнак.
Ярослава ніколи серйозно не задумувалася про хлопців, вона просто думала, що це їй зовсім не потрібно. На перше місце білявка ставила навчання, книжки, уроки, підготовку до екзаменів, та ніяк не хлопців.
Цей парубок дуже сподобався Ярі, дівчина вбачала в ньому не лише зовнішність: темне м'яке волосся, теплі карі очі з золотими вкрапленнями, привітливу посмішку, гарні риси обличчя та високий зріст. Вона побачила його внутрішню красу, з ним можна було безкінечно розмовляти, адже Костянтин був кмітливим, чуйним, порядним, уважним до Ярослави, надзвичайно добрим. Провчившись у школі два місяці, Ярослава почала усвідомлювати, що закохується.
Якщо б її спитали, що таке кохання, то вона б не відповіла на це питання. Адже як вона може про це казати, якщо ніколи не знала цього почуття, саме до цього періоду її життя. Хоча, можливо, їй здалось, що це кохання. Ярославу так тягнуло до Костянтина, вона так хотіла випадкових зустрічей, розмов, почувала себе мовби на крилах, коли поряд був він, вона забувала про все на світі, коли дивилася в ці очі кольору молочного шоколаду. Як вона полюбила шоколад з моменту їхньої зустрічі… А може, то не любов, але попри це вона почувалась щасливою поряд із ним, хоча нікому ніколи про це не казала…
Прохолодного осіннього дня Яра поверталась зі школи, уже був майже вечір, вона затрималась на заняттях і зараз із чудовим настроєм крокувала додому. Чомусь їй захотілося прогулятися через парк, подивитися на чарівні дерева, листя з яких опадає в такт швидкому вітру. Дівчина озиралась навколо, милувалась помаранчевим листопадом та шурхотіла опалим листям. Її погляд блукав по безлюдному парку, як несподівано вона побачила пару незнайомих людей, які йшли їй на зустріч. Чим ближче вони підходили, тим швидше калатало серце Яри. У голові билося лише “Це він… Це він…”. І так, це був він з чорнявою дівчинкою, яку Ярослава бачила вперше. Вони підійшли вже досить близько до неї, і дівчина вирішила привітатися. Костянтин кивнув їй головою без звичної теплої посмішки. Пара пішла далі, а Ярослава стояла посеред парку, наодинці зі своїми думками, осіннім листям та теплими сльозами, що мимоволі бігли по її щоках…
З тієї зустрічі в парку Ярослава змінилась, стала замкнутою, мало спілкувалася, ночами вона плакала, а вдень знову бачила Костянтина з цією дівчиною, як виявилося згодом, Ксенією з паралельного класу. На уроках стала неуважною, пасивною та розмовляла з Костею дуже рідко, лише за необхідності. У її класі були підлітки, з якими вона не спілкувалася. Якось одна дівчина Віолетта з тієї компанії підійшла до Яри і покликала її погуляти разом із ними завтра, бо Ярославі потрібно зняти напругу та забути про свої проблеми. Пропозиція була непоганою, і синьоока погодилася.
Наступного дня Ярослава вже була в більш піднесеному настрої, чекала вечора, адже й правда хотіла відпочити. Несподівано закінчилась школа, прийшовши додому, дівчина зібралась до нових знайомих, хоча навіть не вчила уроки. Не пояснивши нічого батькам, вона одяглася й вибігла на вулицю. Там її чекала машина з новоспеченими друзями. У машині сиділо два парубки попереду і дві дівчини позаду, Ярослава сіла до дівчат і машина галасливо завелась і швидко поїхала.
Компанія приїхала до якогось клубу. Яра не знала, де це, адже в Києві проживала нещодавно. Вони зайшли до закладу, і гучною хвилею їх накрила сучасна музика. Ярослава не звикла до таких умов відпочинку, але зараз їй було все одно. Парубки і дівчата сіли за столик і заказали вино. Палійчук, звісно, відмовилася від алкоголю, адже ніколи його не вживала. Натиски з боку компанії змусили дівчину спробувати біле вино. Ольга сказала, що так відпочивати навіть корисно, чому Ярослава несказанно здивувалась.
Протягом вечора усі танцювали і розважалися, пили та почували себе чудово. Яра спочатку губилася тут, але потім звикла, почала танцювати, випивати. Мобільник розривався від телефонних дзвінків батьків, але юначка зовсім не звертала на це уваги. Через незвичку вживати алкоголь Ярослава дуже швидко сп'яніла, вона забула про батьків, що ось-ось мали розлучитися, про те, що вони з мамою залишилися жити одні, що Костянтин чхати на неї хотів. Ярослава розважалась, почувала себе чудово. Опівночі з'явилася додому, мати була шокованою, як вона собі таке дозволила? Звісно ж, наступного дня Ярослава залишилася вдома знову наодинці з думками, що завдавали їй болю. Вона все більше і більше хотіла повторити той вечір, коли тебе нічого не турбує і тобі просто добре.
Через деякий час Ярослава пішла до школи, аргументуючи свою відсутність тим, що хворіла. Дівчина знову побачила Костянтина, здавалося, що його погляд розтоплює кригу на її серці, що вона так старанно намагалася заморозити з власними почуттями. Думки повернулися, ще свіжа рана у душі почала кровоточити. Яра вирішила, що не хоче більше ніколи відчувати цей біль.
Того ж дня, потайки від матері, ввечері вона збігла зі своїми друзями гуляти, в цій компанії вона не почувала себе зайвою, вона пила. Колись найрозумніша й найпорядніша відмінниця запивала своє горе алкоголем. Саме у ньому вона знайшла рятувальну мотузку. Саме алкоголь робив усе навкруги більш терпимим. Коли від відчаю та печалі хочеться практично померти, то приходить рятунок — алкоголь, що допомагає забутися, витягує з безодні недомовленості, сліз та горя й затягує у вирій яскравих емоцій та байдужості до всього. Але будь-який рятунок тимчасовий. Ярослава перестала повертатися додому, батьки розлучилися, татові стало все одно до її життя, а мати, окрім суперечок, не могла нічого вдіяти. Кожного дня упродовж декількох місяців дівчина гуляла з друзями, закинула навчання і плюнула на матір, яка попри все чекала доньку вдома. Одного разу білокура красуня завітала до матері за грошима. Юлія не впізнала свою дитину, великі синці під очима, холодний погляд, крива посмішка, білокурого волосся було не видно, адже Ярослава його обрізала аж під потилицю. Навіщо?.. Що сталося з її дитиною? Мати відмовила у грошах дівчині, а та натомість накричала на матір і пішла. Як не кликала її матір, Ярі було все одно, вона поспішала знайти грошей, щоб піти їх прогуляти.
Ярослава зустріла Костю, і в її душі запалала агресія і ненависть. Парубок підійшов до дівчини, а вона його відштовхнула, не хотіла з ним ні про що говорити. Уроки вона відвідувати припинила, з матір'ю не спілкувалася. Дівчина не бачила нічого й нікого, окрім своїх диких друзів і чарки.
Черговий вечір Ярослава провела з алкоголем. Але… Було не все так весело, як хотілося. Навкруги все розпливається, усі під алкогольним сп'янінням. Компанія залазить до машини і збирається їхати гуляти містом. Машина завелась. Двигун різко прокинувся, заволав, і машина поїхала. Дуже швидко. Вікна відчинені. Транспорт їде швидко, але підлітки тільки додають швидкості. Якось несподівано машина звернула на узбіччя дороги і різко влетіла в кам'яний стовп…
… Ярослава розплющує очі і бачить білу стелю, тяжко рухатися, нічого не пам'ятає, повертає голову —а там сидить мама у сльозах. Виявилось, що вони потрапили в автокатастрофу. Два парубки, що сиділи попереду, були в дуже важкому стані. Ярослава мала перелом руки та сильний забій голови. Та раптом двері в палату відчиняються, проте дівчина не в змозі побачити, хто це. Мати встає, покидає Яру. Натомість коло неї сідає Костянтин. Серце Ярослави знову закалатало як скажене.
Парубок був поруч протягом усього періоду лікування, доглядав, робив все, що міг. Згодом Костя зізнався у своїх почуттях до Яри. Яка ж вона була щаслива! Через 4 роки вони одружилися, і Ярослава більше ніколи в житті не торкнулась алкоголю. Її батьки знову зійшлися. У Яри і Кості росте маленький синочок, який з самого дитинства звикає до здорового способу життя. А саме зараз Костянтин і Ярослава чекають на ще одну дитину, яка стане ще однією нагородою за всі старання, які вони зробили задля свого щасливого здорового життя.
Алкоголь — повільна отрута… Але життя може зіграти з вами такий жарт, що він одразу може стати жорстоким вбивцею. Якщо людство почне змінюватися і не вживати алкогольні напої, то тільки тоді ми всі зможемо пишатися чистотою та безмежними можливостями українців. Тверезість — ось що повинна обирати сучасна людина. А що обираєш ти?