Яка вона — школа майбутнього?! Кожна людина, яка усвідомлює свою причастність до спільного будівництва, обов'язково повинна замислитись над цим питанням. Ті навчальні заклади, та шкільна програма, яка існує в нашій системі, вже не відповідає вимогам дітей третього тисячоліття. Тяжкі та занадто прискіпливі дії управління освіти не дають бажаного результату. Я не фахівець у питаннях навчання, але ж я громадянин, і маю свою точку зору, своє бачення проблеми.
На мій погляд, наша людина живе не тільки «тут» і «зараз», але скрізь і завжди. Ми нібито з завтра, з того, що йде в далеку перспективу, дивимося в сьогодні, і тут, зараз все і робимо. Ось тут і виникає поняття «вічність» — ти бачиш рух у вічності, і виходячи з цього, працюєш тут. Ми не починаємо з вами життя, ми є дійовими особами процесу, який вже створений для нас. І коли ми починаємо щось змінювати, треба завжди пам'ятати прислів'я: «сто разів відміряй, а один раз відріж». Нас дуже багато хто не розуміє в цьому світі. Нас не можуть зрозуміти ті, хто живе миттєвим економічним життям, ті, для кого грошові одиниці є мірилом людської совісті та порядності. Ми ніколи не були користолюбцями. Але нам треба усвідомити, що коли ми віддаємо — ми багатіємо, і тільки виконуючи обов'язки перед своєю совістю, ми можемо жити далі. Тому наше завдання полягає не в тому, щоб щось міняти або заперечувати минуле, а в тому, щоб доповнювати його. З минулого треба брати краще і усвідомлюючи його корисність додавати в «будівельний» матеріал нашого життя сьогодні.
Коли людина живе в постійній динаміці існування, вона ніби доповнює цей процес, а не заперечує його. І усвідомлюючи це, вона виконує свої обов'язки перед майбутнім. Нам треба більше думати про свою Батьківщину. Спитаєте, як? Гени... здається гени вміють розмовляти, коли до них звертаєшся. Є таке відчуття, що кожна людина, яка прожила ВСЕ, це не окрема одиниця, відірвана від цілого, а людина РОДУ. А коли нема такого повного відчуття, то тоді Я — людина будь-якого роду-племені або декількох колін. Можна зробити висновок, що кожен як особистість — це не просто вісімнадцятирічний, тридцятирічний або п'ятдесятичотирьохрічний, а «Я» — весь РІД. І тоді Я несу в собі особливості характеру, поведінки, відображення внутрішнього світу цілого Роду. І ніхто не буде скаржитись на те, що він «відірваний», сам по собі і нікому не потрібний.
Але повернемося до дітей. Що для них є найважливішим і головним? Щире почуття і повага! Скажете, мало... Для когось, хто не розуміє, це занадто мало, а для тих, хто займається вихованням, це буде основним приводом їхньої діяльності. Треба дітям дати зрозуміти, що ніхто з них не вчиться для себе. Основним мотивом буде — я вчусь не для себе, а для свого роду і через нього для свого народу! І через свій народ я буду корисним для інших народів, а через це поняття — для всього Всесвіту! Головне — спрямованість на іншого. І коли буде розуміння такого поняття, з'явиться головне — відповідальність.
Школа майбутнього! Яка вона буде, що в ній буде такого, що б змусило кожну людину на цій планеті усвідомити великий задум Творця? 550 років тому великий Вітторіо де Фельтре в своїй «Школі радості» дав імпульс так званої гуманної педагогічної думки, сила якої не вичерпується в наші дні та, мабуть, і в майбутньому.
Школа майбутнього — це, насамперед, громада в найкращому контексті цього поняття. Спрямованість до мети, загальні інтереси й ентузіазм, відданість ідеалам і любов до ближнього, взаємопідтримка і взаємодопомога, вища організованість, що виключає такі поняття, як порушення дисципліни і правопорушення, піднесене розуміння відчуття такого поняття, як Батьківщина. Творча та конструктивна праця кожного, повага до родової пам'яті, до предків, до батьків, повний відхід від людських пристрастей — від паління й вживання алкоголю, від злості і марнославства, від заздрості й ненависті. І все це виключно на основі добровільного вибору кожного учня.
А що ж зостається тим, хто при одній думці про викладене тут вжахнеться? Як же молоді люди, які вийдуть у світ із такої школи, зможуть адаптуватись до життя у нашому некультурно-конкурентному, технократично влаштованому суспільстві, якщо в них так багато довіри, любові, чистоти? Ті, що так думають, не розуміють одного: що вчитель і учні разом будують свій дім, в якому їм дуже добре жити, бо там був створений дуже міцний фундамент, там є розуміння не головою, а Серцем.
Опубліковано: 2011 р.
