22 грудня 2014 р. на території с. Прутівки (до 1947 року село носило назву Карлів) відбулося святкування 140-ої річниці створення під проводом греко-католицького священика Андрея Воєвідки Братства Тверезості та встановлення Хрестів Тверезості у с. Карлові.
Відзначення 140-ої річниці тверезницького руху в Карлові розпочалося із освячення священиками с. Прутівки о. Миколою Курилюком (УПЦ КП) та о. Василем Бобером (УГКЦ) відреставрованого Хреста Тверезості, який розташований на цвинтарі села. Після духівники відслужили панахиду на могилі о. Андрея Воєвідки. Коли панахида закінчилась, присутні на святі жителі с. Прутівки (працівники сільської ради, СБК, вчителі та учні школи та ін.) заслухали промови виголошені о. Василем Бобером, о. Миколою Курилюком, сільським головою Любомиром Іванійчуком, головою ГО «Новий Карлів» Мирославом Онищуком, працівником Прутівського СБК, членом ГО «Новий Карлів», автором цієї публікації.
Знаменно, що у 2014 році побували в нашому селі та відвідали могилу о. Андрея Воєвідки та Хрести Тверезості член Секретаріату ВГР «Твереза Україна», координатор тверезницького руху в Івано-Франківській області Петро Ткачівський та член Секретаріату ВГР «Твереза Україна», координатор тверезницького руху у Черкаській області Юрій Оробець. Під час свого перебування у Прутівці пан Юрій Оробець, наш земляк, уродженець с. Залуччя Горішнє, який зараз проживає у Черкасах, прочитав для місцевих жителів у будинку культури та школі декілька лекцій про шкідливий вплив алкоголю на здоров'я та життя людини, а особливо молоді. Завдяки пану Юрію та його лекціям голова та члени ГО «Новий Карлів» Мирослав Онищук, Василь Костинюк та Ярослав Данилюк, а також голова ГО «Снятинський районний спортивний клуб «Легіон» Василь Фроляк відмовилися від вживання алкоголю та почали жити тверезо.
У підготовці до святкування ювілею силами ГО «Новий Карлів» (Мирослав Онищук, Василь Костинюк, Іван Кейван, Микола Касіян, Володимир Данилюк, Володимир Попадюк, Василь Кейван, Ярослав Данилюк, Юрій Кейван, Петро Волощук, Ярослав Юращук, Роман Лелюк, Петро Остафійчук, Юрій Солован, Богдан Пшик, Петро Івасюк, Анатолій Зубрин) за сприяння сільського голови Любомира Іванійчука могила о. Андрея Воєвідки та Хрести Тверезості в с. Прутівка були акуратно обведені бруківкою. Теж було встановлено меморіальні дошки біля Хрестів Тверезості та на місці колишнього карлівського храму Перенесення мощей Святителя Миколая, де вся громада Карлова прийняла присягу на святу тверезість і заснувала перше Братство тверезості на Покутті. Реставрація пам'ятників була б неможливою без спонсорської допомоги ГО «Новий Карлів» та приватних підприємців Мирослава Онищука, Василя Костинюка, Богдана Грицая.
Історія
Отож, як виникли Братства тверезості? У 30-х роках XIX ст. галицька шляхта модернізувала виробництво горілчаної індустрії. Наслідком було те, що в Галичині на 1841 р. було 203 модернізованих та 430 пивних підприємств, з 50–70 робітниками на кожному. Продукція цих горілчаних заводів складала на рік 60–100 тис. пляшок горілки, не враховуючи старих не модернізованих гуралень, які виробляли подібну кількість горілки. Наслідком таких справ було те, що у селах та містах Галичини масово почали з'являтись шинки. Один шинок припадав на 430 людей.
Чому саме у прогресивній і завжди високодуховній Галичині виникає така кількість ґуралень? Це можна пояснити тим, що другосортне фільваркове зерно, яке залишалось, не знаходило попиту на ринку і тому перероблялось на горілку. А також, коли на ринку важко було збути зерно, то шляхта, спрямовуючи його на виробництво оковитої, бачила, що це є вигідна справа, позаяк приносить чималі прибутки. Було й так, що шляхта, маючи маєтки за кордоном, завозила звідти зерно у Галичину спеціально для виробництва алкоголю. І тому поміщики були зацікавлені у тому, щоб селяни купляли горілку. Відомо, що орендарі втягували селян у корчму усіма можливими засобами: алкогольними завдатками, під погрозою обмови чи навіть наймаючи так званих вербувальників, які за ту ж саму горілку втягали у корчму інших. Дуже часто траплялися випадки, що пан платив селянину за працю не грошима, а горілкою. Виходило так, що селяни поступово призвичаювались до алкоголю, пропиваючи свою долю і волю. Разом із цим погіршувалось життя галицького селянства.
Результатом описаних вище подій було те, що у другій половині XIX ст. у Галичині діяло 23 269 корчм, а на одного селянина припадало 26 літрів горілки. Це все призводило до ще більшого зубожіння галицького населення. Виходило так, що народ витрачав на алкоголь 54 млн. ринських на рік, коли ж заробляв приблизно 110 млн. ринських в рік.
3 квітня 1874 р. Галицький митрополит Йосиф Сембратович написав звернення до населення «О достоїнстві чоловіка» у якому нещадно засуджував пияцтво як гріх, яким людина губить свою гідність, губить себе духовно і фізично. А 4 серпня 1874 р. владика Йосиф разом із підлеглим йому священством створили місійні групи священиків, які на проповідях викривали всю облуду пияцтва та заохочували до створення церковних Братств тверезості. Закінчувались такі місії посвяченням та встановленням місійних пам'ятних хрестів чи хрестів тверезості.
Проте, завдяки старанням та проповідям о. Андрея Воєвідки, жителі с. Карлів перестали вживати спиртне задовго до створення митрополитом Йосифом Сембратовичем місійних груп священиків. Найбільше допомагали о. Андрею у цій святій справі сільський війт Федір Семотюк, народний вчитель Василь Макаревич, а також передові селяни Карлова Юрій Сандуляк, Олекса Чорнокожа та Василь Кузик. Ці всі події описав у своїй книзі «Село Карлів — колись і тепер» громадсько-політичний діяч, посол до галицького сейму від радикальної партії, член Національної Ради ЗУНР карлів'янин Іван Сандуляк. 4 грудня 1874 р. на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці у храмі Перенесення мощей Святителя Миколая вся громада Карлова прийняла присягу на святу тверезість і заснувала перше Братство тверезості на Покутті. А 28 грудня 1874 року у Карлові під проводом о. Андрея Воєвідки та досвідчених проповідників тверезості о. Василя Залозецького, о. Іллі Мардировича, о. Рудольфа Моха карлів'яни урочисто здійснили похорон горілки і встановили два Хрести тверезості. Це була третя така місія на території Івано-Франківської області, оскільки перша була у с. Ганнусівка Тисменицького району, а друга у с. Дорогів Галицького району. Для Покуття, Гуцульщини та Буковини встановлення Хрестів тверезості у Карлові на той час було революційною подією у справі боротьби за народну тверезість. У коломийському журналі «Народна школа» від 1 січня 1875 року згадується, що на похорон горілки до Карлова прибуло близько 12 тисяч чоловік із Заліщик, Яворова, Москалівки, Косова та інших місцевостей. Наступними селами Снятинського району, у яких встановили Хрести тверезості, були Видинів, Тулова та Устя. Це був час найбільшого антиалкогольного піднесення, позаяк лише на 1874 р. у Братствах тверезості налічувалось 400 000 членів. До початку Першої світової війни Братствами тверезості була охоплена майже вся Галичина.
Щоб зрозуміти, наскільки є ефективними методи праці минулих братств тверезості щодо сьогодення, важливо переосмислити та проаналізувати те, яку позицію займає сучасне суспільство щодо вживання алкоголю.
І тому варто знати статистичні дані щодо цього.
Як сказано у Маніфесті тверезості, кожна людина має право отримати правдиву інформацію про тверезість та одурманювання.
Опубліковано в газеті «Голос Покуття» від 6 лютого 2015 року
