` Cтавлення Православ'я до алкоголю :: Твереза Україна

Офіційний сайт руху

Cтавлення Православ'я до алкоголю

Вступ

Людина, що вживає алкоголь, тютюн або інші наркотики, у глибині душі розуміє, що вона — людина гріховна. І як усяка гріховна людина, вона шукає виправдання своїй ваді. Як з'ясувалося, багато хто звик шукати виправдання своїм шкідливим звичкам у Православній вірі: «Як це — не пити? Ісус Христос воду у вино перетворив? Значить — наливай та пий! У церкві вином причащають? Значить — наливай та пий!..» — от типові аргументи, які не тільки в точності не відповідають дійсності, але й підривають авторитет Церкви, є основами виникнення програм вживання спиртного і приводять до морального розтління кожної окремо взятої особистості й усього суспільства в цілому.

Православна Церква підтримує рух за народну тверезість, який розгортається на землях Святої Русі. Про це свідчить благословення, отримане Володимиром Георгійовичем Ждановим під час його візиту до Святопантелеймонівського монастиря (Православна монашеська республіка Афон, Греція).

Православ'я завжди категорично виступало проти п'янства. Однак останнім часом досить розповсюдженою стала думка, нібито Церква схвалює «культурне», «помірне» вживання алкоголю. Насправді це не так, оскільки священики, а особливо — святі отці Церкви, завжди намагалися повністю звільнити від гріховного прагнення до вина своїх духовних чад. Для християнина тверезість завжди була й залишається невід'ємною рисою характеру, що передається з покоління в покоління.

Сьогодні ми не бачимо, на жаль, щоб чада Православної Церкви — за рідкісним винятком — являли собою взірець тверезого життя. Тільки деякі архієреї та священики займають однозначно і твердо тверезу позицію, встановивши для себя законом повне утримання від спиртних «напоїв», закликаючи не тільки словом, а й власним прикладом своїх прихожан до тверезого життя. Тим не менш, кожен, у кого є щире бажання докопатися до істини в цьому питанні, має можливість переконатися на власні очі: Священне Предання радить утримуватися від будь-якого вживання алкоголю.

Вдавані протиріччя в тексті Біблії

...А як же рядки з Біблії, де прямо говориться, що вино — Божий дарунок? Як же відомі слова апостола Павла до Тимофія, де апостол прямо радить пити вино «заради користі для шлунка»? Нарешті, як бути з нездоланним аргументом захисників вина: перше чудо, зроблене Ісусом Христом — перетворення води у вино? Що може бути авторитетніше для християнина, ніж свідчення Самого Ісуса Христа? І в той же час будь-який розсудлива православна людина бачить масу прикладів того, як від вина страждають люди. Як примирити нездоланне протиріччя положень теорії, освячених найвищими авторитетами, із щоденною практикою, що свідчить про зворотне?

Тепер у нас є доказ того, що вино давнини й сучасне вино — зовсім не одне й те ж. Американський дослідник Біблії Самуэль Баккіокі пише, що чотири споріднених слова: vine в англійській, vinum — у латинській, oinos — у грецькій й уауin — у єврейській мовах історично вживалися для позначення виноградного соку, у тому числі броженого або того, що перебродив. У посиланнях на вино в позитивному сенсі говориться про той, що не перебродив, неалкогольний виноградний сік, у той час як у посиланнях з негативним відтінком сказано про те, що перебродило, алкогольне вино [8].

Священне Писання однозначно пропонує утримуватися від будь-якого вживання алкоголю. У давнину одним словом «вино» — позначали й свіжий виноградний сік, і той, що перебродив, алкогольний. Звідси всі гадані протиріччя в тексті Біблії. Таким чином, у черговий раз підтверджується непохитна істина: зло починається не з надмірного вживання вина, а з будь-якого його вживання.

Тепер стає зрозумілим, чому в Біблійних оповіданнях матері безбоязно напувають немовлят вином: насправді вони напувають їх виноградним соком. Не викликає здивування й повчання апостолів, що закликають пити вино заради користі для шлунка. Зникає протиріччя, ніби пророки то засуджують вино, то його вихваляють.

Бог передбачив для нас калорійну, поживну їжу й чудовий солодкий напій — виноградний сік. Проблема полягає в тому, що доброчинний Божий дарунок, виноградний сік, був спотворений людьми: йому дозволено було бродити. І сьогодні результат налице — мільйони людей, включаючи багатьох християн, не шукають природної насолоди в прийнятті благотворних фруктових соків, подібних виноградному, а пругнуть тимчасового збудження, приймаючи усередину вино й інші алкогольні вироби. Вплив їх — короткочасне зняття напруги через притуплення почуттів і, як наслідок, — зменшення здатності свідомо насолоджуватися Божими дарунками — натуральними продуктами.

Чи міг Бог законним чином рекомендувати помірне вживання алкоголю, знаючи його шкідливий вплив? Адже помірність лише зменшує, але не усуває болісні наслідки прийняття алкоголю. Це ж саме стосується і вживання тютюну. Викурювання половини пачки замість двох пачок сигарет лише зменшує, але не усуває шкідливість тютюну. Абсурдно й досить небезпечно уявляти, що Бог може схвалювати й заохочувати «помірне» вживання алкоголю, що отруює наш організм, незалежно від кількості вживання.

Дехто доводить, що Соломон застерігає проти п'янства, допускаючи помірне вживання алкоголю (Притч. 23:33-35). Однак Соломон розв'язує проблему непомірного п'янства, призиваючи не до помірності, але до повного утримання. Чому? Тому що джерело всякого безчестя та страждань, принесених оп'яняючим вином або іншими алкогольними виробами, полягає не в зловживанні, але в самій їхній природі: вони здатні заподіяти біль, подібно укусу змії й жалу аспіда (Притч. 23:32).

Коли ми приймемо біблійне навчання про те, що алкоголь безчестить нас, ми перестанемо доводити, що добре просто не зловживати ім. Соломон усвідомив головну істину — проблема алкоголю не просто в зловживанні їм, але в ньому самому. Природа оп'яняючого вина й іншого алкоголю полягає в тім, щоб обдурити й завдати шкоди особистості, отже, ми не повинні не бажати, не пити його. Можна неправильно вживати добре, але погане неодмінно зашкодить. Тому єдино безпечний курс — утримуватися від усього, що сп'яняє.

Причини, представлені Петром і Павлом для того, щоб у житті бути стриманим і благочестивим, не просто медичні, але есхатологічні. Здорове й святе життя рекомендоване у Священному Писанні не просто заради особистого здоров'я й блага, але головним чином через Божий намір перебувати в наших тілах під час нинішнього життя (1 Кор. 3:16,17; 6:13) і спілкуватися з нами в житті майбутнім. Щоб приготуватися жити в присутності Христа після його другого приходу, потрібно навчитися жити чистим і благочестивим життям вже тепер. Це основна причина, зазначена Павлом у Посланні до Тита, у закликах, звернених не тільки до єпископів, але й до всіх груп людей: особам похилого віку, молоді й навіть рабам — жити тверезим і благочестивим життям.

І хоча сучасне суспільство досягло успіху в скасуванні рабства, багато хто з нас у наші дні стали рабами алкоголю. Рабство однозначно сприймалося як расова дискримінація, як моральне і суспільне зло, з яким треба боротися й усунути його. Що стосується алкоголю, то, за винятком коротких періодів дії сухого закону, більшість сприймає його як улюбленого ворога, якого треба просто обмежувати, але не знищувати. Ця точка зору, як ми вже бачили, підтримувалася думкою про те, нібито Біблія схвалює помірне вживання алкоголю.

Відсутність ясного морального переконання, що вживання алкоголю є гріхом через здатність сп'яняти тіло, незалежно від прийнятої кількості, спонукує багатьох християн в усьому світі крізь пальці дивитися на те, що багато церков, школи, засоби масової інформації й уряди вчать людей скоріше помірному вживанню алкоголю, ніж утриманню від його.

У той час як православні люди розглядають п'янство як повну аморальність, або, принаймні, як моральну слабість, інші сприймають вживання алкоголю як ознаку свободи або як традиційний засіб спілкування між людьми. Конфлікт між цими двома поглядами може поставити в тупик політичні рішення, залишаючи попереджувальні ініціативи паралізованими...

Наслідки цього очевидні: мільйони людей, будучи спочатку помірними споживачами алкоголю, стали п'яницями, приносячи величезний збиток і собі, і суспільству. Причина цих трагічних результатів проста: алкоголь є наркотиком, що не тільки сп'яняє, але також викликає звикання. Для деяких людей вистачає всього лише невеликої кількості спиртного, щоб стати постійно залежним. Тому варто завжди пам'ятати біблійне застереження: «Не дивись на вино» (Притч. 23:31)

Десять гірких грон п'янства

Знаменитий серед древніх еллінів мудрець Анахарсіс говорив, що виноградна лоза приносить три грона: перше гроно услаждєнія, друге — упоєнія, а третє — печалі. Філософ це тлумачив так: помірне споживання вина, нібито, служить людині для здоров'я і в задоволення (веселить); і лише надмір вина породжує сварки, розпалює гнів, зчиняє бійки і потурає всякому насильству, спричиняє чимало скорбот.

Але якщо ми вслід за митрополитом Ростовським Димитрієм [4] старанно проаналізуємо, в чому бісівська сила п'янства, і погодимось назвати п'янство виноградною лозою, то знайдемо на ній не три грона, що морально руйнують людину і приносять їй печаль, а набагато більше — саме десять.

Перше гроно п'янства — це потьмарення розуму, втрата здорового глузду — здатності правильно оцінити і зрозуміти оточуюче, тому що від шлунка, переповненого вином, алкогольні випари піднімаються в голову, діють на мозок. Тому багато хто в стані сп'яніння не пам'ятають себе, самі не знають, що роблять і що говорять, ніби божевільні; і яке б не трапилося з ними зло, ганебні вчинки, побої, на завтра вони нічого не пам'ятають. Над такими виповнюється написане в Притчах: «Били мене, та мені не боліло, мене штурхали, я ж не почув, коли я прокинусь, шукатиму далі того ж...» (Притч. 23:35).

Другим гроном є безстидство: п'яний нікого не встидається, втративши совість, мова його пересипана паскудними, мерзенними, безглуздими словами, які ображають людей цнотливих; мова його буває подібною до стійбища худоби, наповненого смородом нечистот, а язик — лопаті, яка розкидає ці нечистоти... Чи не є серце такої людини вмістилищем всякого зла, з якого тільки й може вийти зло, по слову Євангелії: «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лк. 6:45).

Третє гроно від лози п'янства є недотримання таємниці. П'яний відверто розповідає всім і кожному про всі таємниці, свої і чужі, котрі дбайливо зберігав в глибині своєї душі, мовчав, коли був тверезим. П'яний пригадує і те, що давно вже минуло і забулося, і аки мерця воскрешає з труни. І як легко п'яному виблювати їжу зі шлунка, так само просто розповісти всім про свої і чужі таємниці; і їжа, і таємниці — у п'яному не тримаються.

Четверте гроно содомської лози п'янства є статеве збудження, блуд, через що і застерігає Апостол: «І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста» (Єф. 5:18).

П'яте гроно, повне отрути зміїної, є лють, гнів, ворожнеча, сварка, лайливі слова і кровопролиття. Упившись вином, люди кидаються люто один на одного. Ось чому і мовиться з докором: «В кого вий? в кого стогін? в кого сварки? в кого лихо? в кого рани даремні? в кого очі червоні? У тих, хто впивається вином...» (Притч. 23:29-30).

Шосте злісне, жовчне гроно із лози п'янства є ушкодження здоров'я, тілесна знемога, тремтіння рук, головний біль, ослаблення зору, хвороби шлунка, стогони, неміч, передчасна старість, применшення років життя та нещаслива смерть.

Сьоме гроно — розтринькування майна, втрата матеріального достатку, позбавлення вигод. «Робітник, схильний до п'янства, не обагатиться» (Сір. 19:1). Як багато людей, які через п'янство втратили велике багатство і вкрай зубожіли! Приклад цьому — блудний син з Євангельської притчі.

Восьме гірке гроно — втрата спасіння. Як матеріальне багатство, так і духовні скарби розтринькуються від п'янства, тому що п'яний зухвало впадає у всякий гріх. Того гріха, яким твереза людина гребує, боїться його вчинити чи соромиться, того самого гріха не соромиться робити, не боїться, не гребує ним людина п'яна. Є повість у книзі «Отечник» (чи «Патерик») про одного єгипетського пустельника, якому біс обіцяв, що не буде більш тривожити його спокусами, якщо він хоч раз вчинить якийсь із трьох гріхів, і запропонував на вибір: вбивство, блуд і п'янство. «Один з них вчини — благав біс, — чи людину вбий, чи поблуди, чи впийся один раз, і будеш після того жити в мирі, я вже не буду спокушати тебе ніякими спокусами». І міркував сам із собою пустельник той: «Людину вбити страшно, тому що це — велике зло, і за нього грозить смертна кара і на суді Божому, і на людському суді. Блудити — соромно, та й шкода опоганити збережену до цих пір чистоту тілесну; гидко опоганитися людині, коли вона ще не пізнала цієї скверни. А напитися один раз, здається, невеликий гріх — адже людина, виспавшись, стає тверезою. Піду — нап'юся, щоб біс не докучав мені більше і спокійно буду жити в пустелі». Взяв він своє рукоділля, пішов у місто, продав його, ввійшов у корчму і став пити, і напився; по намові сатани довелося йому розмовляти з одною безсоромною жінкою, і він спокусився і згрішив з нею... Раптом прийшов чоловік цієї жінки і, заставши пустельника в гріху з нею, став бити його, а той, у свою чергу, зчепився з ним, переміг його і вбив... І вчинив пустельник той всі три гріхи: блуд і вбивство, а почав з п'янства! І ті гріхи, яких боявся і гребував тверезим, — тепер без страху скоїв їх, будучи п'яний, і погубив багаторічні труди свої... Так спокушений на п'янство зухвало погоджується на всі гріхи, і, позбавляючи себе спасіння, губить чесноти. Добре про це сказав Святитель Златоуст: «Якщо в кому п'янство виявить і цнотливість, і соромливість, і розсудливість, і лагідну вдачу і мудре смирення — воно все скине у безодню злочину проти закону!». А людина, яка через пияцтво позбавить себе всіх чеснот, хіба не позбавляє себе спасіння і не відчужує себе від Небесної спадщини? Справедливо говорить Апостол: «П'яниці Царства Божого не наслідують» (1 Кор. 6:10).

Дев'яте жовчне гроно — гнів Божий: п'яниця, нехтуючи заповідями Божими, виливає на себе гнів Самого Бога через свої гріхи. Ось чому пророк Ісая говорить: «Горе тим, що встають рано вранці і женуть за напоєм п'янким і до пізнього вечора розпалюють себе вином» (Іс. 5:11).

Десятий, найгіркіший плід п'янства є остаточна погибель душі. Інші грішники, коли настане їхня смертна година, зможуть каятися і шкодувати, що вчинили гріхи свої, тому що вони оцінюють скоєне ними тверезо; як же може покаятися вмираючий п'яниця, коли він не пам'ятає себе, коли він не усвідомлює, що настає його смерть, якої він зовсім не очікував? А для вмираючого без покаяння геєна неминуча. Ось які моральні грона цього содомського винограду, тобто п'янства; хоча на смак вони і здаються спочатку солодкими, але потім ця «насолода» перетворюється в гіркоту жовчі, в отруту зміїв і гаспидів!

Головні ліки для зцілення від пагубних звичок, питтєвої запрограмованості і навіть алкоголізму — наша совість. Ці ліки дані кожному від Бога. Тому, хто хоче позбутися цих вад, варто вчитися жити й діяти по совісті. Пристрасть до спиртних «напоїв» — це хвороба душі, тому потрібно лікувати душу. У зв'язку із цим Православ'я пропонує вибрати традиційну духовну орієнтацію. Для знаходження духовного здоров'я важливо не піддаватися зневірі й прагнути берегти мир душі.

Наркотики й релігія. Християнське ставлення до проблеми

У назві цього розділу є якась дотепна асоціація з відомим слогадом нашого недавнього радянського минулого: «Релігія — опіум для народу». Але змінилася ситуація, помінялися пріоритети, прийшов час переоцінки історичних уроків — і сьогодні православного священика запрошують як експерта з даної проблеми — проблеми масового вживання алкоголю й інших наркотиків.

Напевно, не варто докладно розглядати історичні ретроспективи вживання психоактивних речовин у тих або інших релігійних культах. У середні століття відомим прикладом не просто ритуалізованого вживання, а засобом контролю свідомості адептів за допомогою наркотичних речовин стала секта ассасинів — нещадних і холоднокровних убивць. У деяких сучасних сатанинських й окультних сектах практикується ритуальне вживання галюциногенів. Але, перш ніж ми перейдемо до актуальних питань сучасності, варто, мабуть, зробити кілька зауважень загального характеру. Ставлення християнства до даної проблеми прямо випливає з біблійних антропологічних постулатів.

З погляду християнської антропології, людина була створена Богом, на відміну від усього іншого творіння, по Своєму образу й подобі, тобто особистістю, що володіє силою волі, творчим потенціалом, даром пізнання й ненасильницького перетворення світобудови.

Обманута занепалим ангелом, сатаною — супротивником Бога, людина порушила споконвічну гармонію свого власного існування й буття всесвіту, яким вона була покликана управляти. В результаті цього наш світ спотворив свій шлях і сама людина втратила той зв'язок з Богом, що дозволяв їй бути царем і священиком усього творіння. І, втративши цей вільний зв'язок із Творцем, людина опинилася в рабстві у власного перекрученого сприйняття світу, у рабстві обмеженого смертністю існування, у рабстві в занепалого ангела, що спокусив, тобто обдурив людину обіцянкою магічного маніпулятивного знання. Цей стан називається гріхопадінням.

Особистість людини являє собою цільний тілесно-душевний (психофізичний) склад. Умовно виділяючи душевні функції, ми будемо говоритити про три основні сили душі: розум, волю та почуття, які визначають і тілесний (соматичний) стан людини.

У первозданному вигляді розум був відкритий для спілкування людини з Творцем, і, таким чином, пізнавав зміст створених речей й явищ; воля, вільно сполучена з волею Божою, визначала для людини максимальну можливість здійснення повноти буття й реалізації свого призначення; почуття, що направляються розумом і волею, були бездоганними індикаторами навколишнього світу й внутрішніх соматичних процесів. Тіло ж людини було досконалим інструментом перетворення світу й перебувало в підпорядкуванні у вищих душевних сил.

Після гріхопадіння все змінилося. Перервався безпосередній зв'язок із Творцем, і докорінно порушилася ієрархія влаштування людини. Відбулася антропологічна революція, переворот. Ключову роль зайняло тіло, що зі слуги й інструмента перетворилося в пана й диктатора. А коли слуга стає паном, як ми знаємо із соціальних аналогій, починається розруха. Почуття втратили колишню гостроту і ясність сприйняття дійсності, і, не направляючись вищими силами душі, виродилися в інстинкти й пристрасті. Розум і воля виявилися відсіченими від Джерела буття й стали рабами тілесності. Розум з пізнавача смислів вироджується в аналітичний розум. Воля направляється численними й, часом, сумбурними потягами тіла.

Отже, людина з відкритої Богові й всьому творінню особистості, виявився замкнутим на самого себе індивідуумом, особиною. І весь світ після гріхопадіння розвивався саме як світ розділений, роздроблений, що втратив свою мету й цілісність.

Для порятунку людини, а через людину — і всього світу зі стану гріха, знадобилося Самому Богові сприйняти людську плоть, тобто втілитися безгрішним Ісусом Христом на Землі, щоб зцілити подібне подібним, і Своїм життям, хресними стражданнями й Воскресінням спокутувати занепалий людський рід від поневолення дияволом, гріхом і смертю. Зауважимо, що слова «спасіння», «зцілення» й «спокута» у даному контексті синонімічні, а гріх розуміється Православною Церквою як спотворення людської природи, як хвороба і як тотальний світоглядний промах, що зціляється тільки Христом.

Шляхом для зцілення природи людини є покаяння, тобто зміна основних світоглядних орієнтирів і цінностей, свідома відмова від гріха, відновлення втраченої ієрархічності особистості через життєдайний зв'язок із Особистістю Бога й Людини Ісуса Христа. Через це спілкування в Христі переборюється й гріховна ворожнеча між людьми, і твориться новий вимір буття, непідвласний смерті й гріху.

У християнській літературі тверезіння є синонімом покаяння. Це поняття дуже гарно ілюструє стан гріха як стан сп'яніння. І ми в цьому стані сп'яніння, нетверезості перебуваємо до нашого звернення до Христа. Із цього постулату бачимо, що все, що каламутить свідомість людини (будь то вживання будь-якої одурманюючої речовини або прийняття свідомо помилкових ідей), є гріх великою мірою, тому що ще міцніше замикає людину у своїх прагненнях, ще далі веде її від можливості покаяння.

Виклик 90-х років. Реакція й позиція Церкви

На початку 90-х років минулого століття наше суспільство виявилося в дуже непростій ситуації. Після падіння радянської держави в суспільстві утворився найсильніший світоглядний вакуум. Ідеологія, що нав'язувалася зверху, давно вже перестала працювати, а власного світогляду, що виникає з міркування над основними метафізичними питаннями буття, у більшості релігійно байдужого населення не було.

Напевно, ніхто не ставить під сумнів те, що рівень морального здоров'я суспільства прямо впливає на ситуацію з наркоманією, алкоголізмом, злочинністю, залучення в деструктивні культи й т.п. Але суспільна моральність — це система ціннісних пріоритетів і людських відносин, що будується на основі домінуючої в суспільстві культури й, у певному сенсі, є прикладанням релігійних цінностей до повсякденного життя. Якщо прийняти цю точку зору, то більшість негативних соціальних явищ у нашій дійсності безпосередньо пов'язані із втратою суспільством православної духовної основи.

Крім згадуваної вище релігійної індиферентності, їх можна пояснити також очевидним низьким рівнем культури, не говорячи вже про рівень історичних і філософських знань. Спрямованість до світоглядних стереотипів секуляризованої західної культури й наївна віра в здатність суспільства масового вживання розв'язати наші числені проблеми привели дуже багатьох людей до різноманітних соціальних і духовних тупиків (наприклад, до відходу в тоталітарні секти) і до масової наркотизації, що до другої половини 90-х досягла рівня епідемії.

Церква ніколи не була байдужа до життя суспільства й розуміє існуючу ситуацію як виклики нинішнього часу. Але на початку пострадянського періоду Церква виявилася не готова до реакції на ці виклики з багатьох причин: 70-літній розрив спадкоємства служіння духовенства й мирян у соціальній і благодійній сфері, загальна розруха, необхідність відновлення святинь, найсильніша недостача священнослужителів. Загальноцерковна ситуація стала виправлятися лише наприкінці 90-х років, і вираженням готовності Церкви відповісти на соціальні виклики стали Основи Соціальної Концепції РПЦ, прийняті на архієрейському Соборі в серпні 2000 року й Концепція участі РПЦ у боротьбі з поширенням ВІЧ/СНІДу й роботі з людьми, що живуть із ВІЧ/СНІДом (червень 2005 року). У цих документах намічені основні напрямки взаємодії Церкви з державою й суспільством.

В Основах Соціальної Концепції РПЦ про проблему наркоманії говориться: «Основна причина втечі багатьох наших сучасників у царство алкогольних або наркотичних ілюзій — це духовна спустошеність, втрата сенсу життя, розмитість моральних орієнтирів. Наркоманія й алкоголізм стають проявами духовної хвороби не тільки окремої людини, але й усього суспільства. Це розплата за ідеологію вживання, за культ матеріального успіху, за бездуховність і втрату справжніх ідеалів. З пастирським жалем ставлячись до жертв п'янства й наркоманії, Церква пропонує їм духовну підтримку в подоланні пороку. Не заперечуючи необхідності медичної допомоги на гострих стадіях наркоманії, Церква приділяє особливу увагу профілактиці й реабілітації, найбільш ефективних при свідомому залученні страждальців до евхаристичного й общинного життя».

Сучасна церковна практика й деструктивні секти

У Православної Церкви вже є певний досвід роботи з наркозалежними. Наприклад, у Санкт-Петербурзькій єпархії в 90-і роки здійснювалася програма «Нові прочани», через яку пройшли понад 600 наркозалежних. Успішно діє реабілітаційний центр у сел. Саперне під окормленням прот. Сергія Белькова, що нещодавно став Головою нового єпархіального Відділу по протидії наркоманії й алкоголізму. У рамках цього відділу в Александро-Невскій Лаврі працює єпархіальний центр «Воскресіння», де ведуть прийом лікарі-фахівці, а священнослужителі щотижня проводять молебні й співбесіди. При відділі працює «Школа протверезіння». Деякі монастирі приймають наркозалежних, у декількох приходських храмах регулярно проводяться молебні про страждаючих недугою наркоманії й ведеться робота з ними і їхніми родичами. Досвід Церкви переконливо показує, що комплексний підхід, що враховує духовну основу проблеми, поряд з медичними, соціальними, юридичними й психологічними аспектами, дає максимально ефективні результати.

У той же час нові релігійні утворення, що заявили про себе на початку 90-х років, усіляко роздмухують на публіці свої досягнення в області допомоги наркозалежним, але реально оцінити ефективність їхніх методик не представляється можливим, тому що вони не допускають до внутрігрупових технологій незалежних фахівців. При цьому вони також говорять про духовну природу наркоманії, але пропонують для зцілення власні духовні практики. Необхідно, у зв'язку із цим, відзначити, що, з погляду християнства, духовність може бути й божественною, і демонічною. Наприклад, сатаністи теж говорять про духовність, тільки для них — це спілкування з миром занепалих духів. У Православ'ї існує також поняття «принадності» — духовної омани, коли під видом зовні благочестивих вправ людина впадає в такий стан гордині й самообману, що вважає себе святим, а свої дії — непогрішними. Тому всі розмови про «духовність» тієї або іншої релігійної групи варто розглядати, виходячи з контексту віровчення й практики конкретної організації.

Часто доводиться чути думку: важливий результат, а хто його досягнув — православні, католики, протестанти або хтось інший, не істотно. Все це, мов, ваша міжконфесіональна конкуренція, а головне, щоб наркоманів ставало менше. Що можна відповісти на подібні заяви? Звернемося для цього до самого поняття залежності.

У якомусь змісті люди використають як наркотик різні засоби, що міняють їхній емоційний стан, що сприяють полегшенню душевного болю, відволіканню або відходу від внутрішніх проблем. Таким засобом може стати якась хімічна наркотична речовина або алкоголь, але може стати й щось інше. Наприклад, азарт, секс, влада й гроші. У наркотик можуть перетворитися відносини з іншою людиною, робота, і навіть перекручено зрозуміла релігія.

Всі ці види залежності лише здаються різними й давно вже ставляться до наркоманії (у широкому змісті) у тих країнах, де розроблені підходи до лікування подібних захворювань. Більше того, ті ж підходи для лікування «класичних» наркоманів, та ж концепція «залежності як хвороби» застосовуються й до таких видів залежностей, як нездорова залежність від інших людей, залежність від сексуальних відносин, залежність від роботи, від азартних ігор, телевізора, комп'ютера й ін. Всі ці види залежності майже не відрізняються по своїй суті, причинам виникнення й наслідкам. Отже, не так уже сильно відрізняються й страждаючими цими хворобами люди. Іншими словами, немає якихось принципових розходжень між людиною, що вживає нелегальні наркотики, і людиною, залученою в деструктивну релігійну організацію.

Всі ці види залежності несуть у собі злу небезпеку, як для самої людини — для його фізичного, психічного й духовного здоров'я, так і для суспільства в цілому. Чи приведе підміна однієї залежності на іншу до позитивних результатів? Зрозуміло, ні.

По прийнятим у міжнародній практиці критеріям, деструктивним культом називається таке релігійне об'єднання, що використає обман при залученні й контроль свідомості своїх адептів без їхніх на те згоди. Обман при залученні складається в конфесіональній анонімності або псевдоанонімності, в обіцянці неодмінних чудес і зцілень, у недовідному твердженні високої духовності або строгої науковості свого методу. Контроль свідомості полягає у використанні певних психотехнік, відомих як «промивання мозків», і виражається в контролі поводження, контролі інформації, контролі мислення й контролі емоцій. Саме ці психотехніки формують психологічну залежність, і для подолання цієї залежності людині, яка з тих або інших причин вийшла з організації, необхідний досить тривалий реабілітаційний курс, порівнянний з реабілітацією наркомана, що припинив уживати наркотики.

Більш докладно віровчення й діяльність деяких організацій («Нове життя», «Брахма Кумарис» і Сайентология), що заявляють про свою антинаркотичну діяльність, розглянуті у статті «Секти й проблема наркозалежності», яку можна знайти на сайті єпархіального Місіонерського відділу.

На закінчення відзначимо, що зміст всієї спрямованої до людини церковної діяльності, тобто місія служіння Церкви у світі, припускає освіту, духовне й тілесне зцілення, порятунок кожної людини й, отже, суспільства, як сукупності особистостей. Таким чином, діяльність Церкви в певному прикладному змісті є профілактична робота з викорінювання суспільних болячок, у тому числі, і наркоманії.

Роль Церкви в тверезницькому русі

Роль Православної Церкви в тверезому русі була велика до революції 1917 р., на першому-другому етапах, коли Православ'я було державною релігією й релігією переважної більшості населення. В XVII столітті в Росію була завезена горілка. В 1648 році відбувся «шинкарський бунт», у якому брало участь православне духівництво. Перші церковні суспільства тверезості з'явилися в 1858 році. На третьому-четвертому, радянських етапах Церква в цей рух не допускалася, тому що була насильно відділена не тільки від держави, але й від повноцінної участі в суспільному житті. На сучасному, п'ятому етапі окремі православні священнослужителі почали брати участь в тверезому русі, але Церква як єдине ціле поки що тільки починає повертатися обличчям до цього важливого питання.

В 1889 р. був видано указ Святійшого Синоду, що зобов'язує духівництво створювати такі товариства. Церковні братерства стали виникати по всій Росії. 30 серпня 1898 р. у Санкт-Петербурзі було відкрите Александро-Невське товариство тверезості при Воскресенській Церкві. У перший же день членами його стали 151 чоловік. Їхнім обов'язком було зберігати безумовну тверезість і ставитися до свого зароку як до релігійного боргу, як до справи святому, благому й богоугодному [6].

Положення може змінитися на краще, якщо й у наш час будуть прийняті відповідні документи про участь духівництва в справі протверезіння народу.

Проте, корінь тверезого й громадянського світогляду лежать у сімейній сфері, коли кожний може сказати: «Я сам у відповіді за свій рід, за життя потомства, за народ». Це воістину здорова, православна родина, де тверезість — важлива риса віруючої людини. Святителеві Іоанну Златоусту належать слова: «Нам немає вибачення, якщо діти в нас розбещені». Природно, під розбещенням розуміється й прихильність до спиртних «напоїв». Батьки повинні пам'ятати, що «кращий учитель — це власний приклад».

«Батько сімейства повинен бути непорочний, тверезий, цнотливий... Не п'яниця, не вбивця» (1 Тім.З, 2-3). Він повинен бути прикладом для своїх дітей. Мати, як джерело що не висихає, повинна довгі роки виховувати душу породженого нею дитини любов'ю, вважаючи це головним своїм обов'язком. Якщо цього не відбувається, дитина знаходить їй «синтетичну заміну» — алкоголь або інший наркотик. Молоді дружини й матері повинні бути готові до подвигу боротьби за душу сина або дочки, щоб звільнити їх від цих пороків. На жаль, у наші дні в школі цьому не вчать. Саме тому так важливе виховання в родині, де поряд із тверезістю культивуються такі моральні цінності як віра, добро, соборність, працьовитість і мудрість.

На закінчення нагадаємо рішення Архієрейського Собору Російської Православної Церкви 2004 р., у якому пріоритетними областями церковно-державного співробітництва були визнані «моральне виховання особистості, зміцнення родини, захист материнства й дитинства, допомога дитятам-сиротам, літнім і знедоленим людям, боротьба з наркоманією, п'янством, безпритульністю, культом насильства й розпусти, іншими соціальними пороками» [7].

У цей час активізується робота суспільств тверезості при багатьох Храмах України й Росії, у тому числі при Храмі в ім'я ікони Божої Матері Троєручиця в смт Науковий Бахчисарайського району республіки Крим.

Джерела інформації:

1. Православне ставлення до тверезості.

2. Горякін Д.М., Губіна Т.В., Прокофьєва В.В. Боротьба Руської Православної Церкви з п'янством (доповідь на XV міжнародному семінарі-конференції з собріології, профілактики, соціальної педагогіки та алкології).

3.О. Георгій (Іоффе). Християнське осмислення проблеми наркоманії (доповідь на XV міжнародному семінарі-конференції з собріології, профілактики, соціальної педагогіки та алкології).

4. З творів святителя Димитрія, митрополита Ростовського // «Почаєвскій листокъ»

5. Святитель Іоанн Златоуст. Про гріх та покаяння // Наркомания: грех или болезнь. Даниловский благовестник. — Москва. 2001. с. 205-222.

6. Митрополит Іоанн. Про гріх п'янства та про традицію позбавлення від нього в Руській Православній Церкві // Голос вечности. Проповеди и поучения. Издание третье. Изд-во «Царское дело» — С.-Пб. 1997. с. 281-284.

7. Слово Святійшего Патріарха Московського і всія Русі Олексія II (18 жовтня 2004 р.)

8. Баккіокі Самуэль. Вино у Біблії. — Тула. «Источник жизни». 2003.

Дивіться також:

Відеофільм «Лествица трезвения».

Опубліковано: Лютий 2007 р.