Останнім часом деякі працівники охорони здоров'я України поширюють неправдиву інформацію про алкогольні речовини1. Така позиція людей може диктуватися декількома причинами: дефіцитом їх знань про алкоголь, несвідомим ставленням до тверезості — природного дару людини, або фінансовою зацікавленістю з боку власників алкогольного бізнесу.
Нещодавно декілька українських лікарів на сторінках популярного глянцевого журналу виклали свої педагогічні рекомендації щодо привчання дітей змалечку до вживання спиртовмісних рідин2. На мій погляд, результатом такої «педагогіки» у довгостроковій перспективі може бути втрата цілого покоління через вжиток цих отруйних речовин.
Скажу декілька слів у бік недобросовісних працівників ЗМІ — авторів тієї статті. Інформаційний захист дитини від руйнівного впливу спиртовмісних розчинів та алкогольного середовища в Україні повинен займати перше місце. Натомість, знаходяться несвідомі майстри газетного пера, які словами лікарів радять батькам (теперішнім і майбутнім) давати дитині токсичну рідину — пиво.
Склалося враження, що український медіа-простір повністю байдужий до проблеми алкогольної зорієнтованості нашого суспільства. Більше того, не тільки байдужий, а навпаки, зацікавлений в його якомога широкому залученні до алкоголю. Наочно переконуємося: більшість ЗМІ в Україні фінансуються алкогольним бізнесом для поширення неправдивої інформації про алкоголь. Хоча повинно бути навпаки: хто як не ЗМІ та медицина повинні пропагувати ідею тверезості та здорового способу життя для добробуту свого суспільства?
У мене як у кваліфікованого педагога подібні замітки викликають особливе обурення. Відколи глянцеві журнали зайнялися дитячою педагогікою?! Яке моральне право мають журналісти чи інші не фахівці писати про виховання дітей?! Та ще й як писати: пишуть про наркотик у позитивному сенсі, закликаючи батьків вливати його у своїх дітей. Це може свідчити про алкогольну запрограмованість цих людей, а також є констатацією небезпеки такої інформації для суспільства.
Один вінницький психотерапевт3 вважає, що привчати дитину до алкоголю («культурного пиття») треба з шести років. Лікарів, які можуть давати подібні поради, у наш час знайти доволі легко. Думаю, не секрет, що багато працівників системи охорони здоров'я України не живуть тверезим життям. Відповідно, їх свідомість функціонує через самонавіяне переконання нешкідливості спиртовмісних рідин. Тому й не дивно, що ці медики вважають їх нешкідливими навіть для дітей.
На думку п. Добросєрдова, до 18 років людина наслідує поведінку дорослих. З огляду на це, він чомусь закликає привчати дитину не до культури здоров'я й тверезості, а до «культурного пиття» вже з 6-ти років. Але, лікар застерігає, що потрібно наливати несправжній алкоголь. До прикладу, на свято радить купити «дитяче шампанське», налити його в бокал для дорослих, «цокнутися» з дитиною. Головне, на думку лікаря, пояснювати, «як пити» — «невеликими ковтками, розтягуючи «задоволення» на весь вечір. Як результат, він вважає, що 16 річний підліток не стане п'яницею.
Насправді п. Добросєрдов веде мову про псевдо-вибір, тобто насадження алкогольно-орієнтованої, а не тверезої поведінки для дітей з боку їх батьків. Концепція псевдо-вибору полягає у тому, що дитина буцімто має тільки два можливі сценарії свого майбутнього життя: перший: «із нез'ясованих причин стати алкоголіком». Другий, «дитина буде пити культурно і не стане алкоголіком». Але, Р. Добросєрдов та автори статті цілеспрямовано обходять третій — дарований природою стан будь-якого організму — тверезість.
Тверезість навмисне нівелюється авторами для створення у читача викривленого уявлення про те, що в нашому суспільстві тверезості, нібито, не існує, а найкращий варіант — виховувати дитину «культурно питущою». Однак це хибний шлях, який заздалегідь приречений завести в глухий кут; усі алкозалежні люди колись були «культурно питущими».
Відзначимо, що згадане поняття (або т.зв. «помірковане пиття») — це частина великого міфу про алкоголь з боку власників цього бізнесу. Такі побрехеньки поширюються для відвернення уваги суспільства від існуючої алкогольної проблеми — смертності, захворюваності, травматизму, генетичних та фінансових втрат, і т.д.4.
Повертаючись до слів психотерапевта про «несправжній алкоголь», «дитяче шампанське», «невеликими ковтками»: на перший погляд вони звучать як добра рекомендація. Але, з одного боку, метою Добросєрдова є переконати читача в тому, що дитина повинна перейняти дорослі звички, залишаючись при цьому не п'яною. З другого, — лікар перечить сам собі, оскільки на початку сказав: «дитина до 18 років копіює поведінку дорослих», тим паче батьків».
Демонструючи дитині пияцькі жести, батьки насильно насаджують їй культ вживання алкогольних речовин через обряд, як він каже, «цокання». Саме подібна гра у дитяче застілля, з дитячим «шампанським» закарбовує у свідомості дитини програму застілля дорослого. Вона знімає психологічний бар'єр — первинну дитячу сором'язливість, слугуючи імітацією вживання спиртовмісних рідин. Отож, пияцький обряд — «цокання» — і вливання алкогольних розчинів скоюють запрограмовані, або залежні від них люди.
Вартує уваги фраза лікаря про розтягування задоволення на весь вечір. Питання до медика: задоволення від чого? Виходить, п. Добросєрдов переконаний, що етанол приносить задоволення (стан ейфорії), при цьому ведучи мову про його вживання дитиною.
Маю за честь підказати кандидатові медичних наук: людство вже 150 років знає, що стан алкогольної ейфорії — сп'яніння людини — це кисневе голодування з подальшим відмиранням мозкових (та багатьох інших) клітин. Процеси, що відбуваються під час алкогольної інтоксикації, є незворотними.
За даними опитування ВООЗ у 2003 р. близько 18% українських учнів 15–16 років повідомили, що перебували у стані алкогольного сп'яніння 20 і більше разів5. Дослідження фонду ЮНІСЕФ в Україні (2011 р.) подає такі цифри: 15% дітей до 17 років вперше спробували алкоголь у віці 12 років; систематично вживають пиво, шампанське та алкопопси 53%, 50% та 45% відповідно6.
Наведені цифри засвідчують тенденцію алкогольної, а не тверезої зорієнтованості українських дітей. Це означає, що батьки не надають належної ваги вихованню їх тверезими. Часто батьки самі подають негативний приклад вживання цих отруйних речовин. Результатом несвідомого підходу до виховання є вжиток 11–12-річними дітьми спиртних розчинів, а за порадою п. Добросєрдова виходить, що батьки повинні прискорити їх привчання до цього ще від 6 років. Насправді батьки повинні привчати своїх дошкільнят до тверезості, щоби дитина, незважаючи на середовище, завжди робила вибір на користь свого природного стану.
Як бачимо, Р. Добросєрдов припускається помилки стосовно того, що батьки, всупереч тверезій природі дитини, повинні спонукати її вживати алкоголь, а також насаджувати їй пияцькі звички. Справедливості заради цікаво дізнатися: лікар також привчає (або привчив) своїх дітей/дитину «культурно» вживати алкоголь? Можливо, пластівці на сніданок він заправляє не молоком, а пивом? Хотілося би почути відповідь від нього.
Ще одною смертельно шкідливою звичкою є куріння. Для її уникнення дитиною п. Добросєрдов радить палючим батькам не ховатися від дитини, ділитися своїми історіями, пояснювати причини та випадки, коли вони закурили. Медик вважає, що дитина проаналізує, і якщо у неї не було нічого подібного, то вона не куритиме.
Але на цей раз через тютюнові окуляри лікар недобачає складної проблеми. Слова «не ховайтеся від дитини, пояснюйте» — звучать як заклик до батьків ігнорувати здатність дитини копіювати їхні шкідливі звички. «Ділитися історіями» означатиме леґітимізацію причини куріння батьків в розумінні дитини.
Дитина не буде нічого аналізувати тільки тому, що сприймає дійсність емоціями та почуттями; в дитинчати немає такого обсягу досвіду, як у батьків. А якщо батько чи матір курять, існує велика ймовірність, що діти також куритимуть.
Обов'язок батьків, насамперед, полягає у тому, щоби створити для дітей максимально сприятливе — тверезе середовище їх розвитку, вільне від вживання тютюну, етаноловмісних рідин, нецензурної лексики і т.д.
Продовжуючи далі свою думку п. Добросєрдов зазначає, що настрій людини залежить від рівня алкоголю в організмі. Нестача останнього спричинює агресію. Окрім алкоголю організм виробляє 500 внутрішніх наркотиків, зокрема нікотин, який покращує пам'ять та прискорює обмін між мозковими клітинами, — каже лікар.
Дивно, але кандидат медичних наук випустив з уваги те, що настрій людини визначається не кількістю ендогенного (внутрішнього) алкоголю, а гормональним фоном людини. Етанол виробляється у шлунку, і слугує виключно для потреб травлення. Його предостатньо для забезпечення усіх метаболічних процесів людини. Зрештою, ендогенний алкоголь є результатом метаболізму.
Гормони радості людини — серотонін, дофамін, ендорфін та інші — виробляються у мозку. Якщо людина вживає алкогольно-тютюнові речовини, то першим і найбільше потерпає мозок, а тому відбувається порушення гормонального фону. Відтак, настрій цієї людини визначатиметься наявністю алкоголю чи нікотину в її організмі, як результату фізичної звиклості. Тому, така людина шукатиме свого «настрою» в наркотичних речовинах, а свідомо твереза людина матиме його в непорушному природному стані. Також, агресія людини зумовлюється десятками, а то й сотнями факторів, і зводити її лише до нестачі етанолу в крові, на мій погляд, — некоректно.
Думка лікаря про виділення організмом близько 500 наркотиків — правильна, але мені видається, що сказана вона у виправдання вживання тютюну. Наприклад, фраза: «Нікотин покращує пам'ять, прискорює процеси обміну між клітинами мозку» — складає враження, що нікотин — це речовина, яка сприяє розумовим процесам людини.
Така установка наштовхує читача на думку про нікотин, як необхідну для життєдіяльності речовину, яку можна отримати, курячи сигарети. Але лікар знову не каже, що, по-перше, в процесі метаболізму організм виділяє таку кількість нікотину, яка йому потрібна на даний момент, а його надлишок порушує роботу центральної нервової системи. По-друге, усі інтелектуальні процеси в мозку регулюються багатьма факторами наприклад, рівнем йоду, а нікотин далеко не найнеобхідніший із них.
У наступному, на мій погляд, глибоко помилковому пасажі лікаря зазначено: якщо малі діти просять пива, то батьки можуть для них купити безалкогольне, яке їм точно не сподобається. А якщо сподобалося, тоді потрібно з'ясувати, яких речовин не вистачає в організмі, можливо пройти обстеження.
Перш за все, відзначимо фразу — «якщо малі просять пива». Чому саме така постановка питання? З якого дива малі діти повинні просити пиво? Якщо вони просять пива — вони знайомі з його смаком, і їх організм фізично звик до отримання його ззовні. Більше того, у згаданих малих уже порушена тверезість — вони запрограмовані вживати алкоголь. А джерелом програми стали несвідомі батьки, які допустили (якщо не посприяли) вживання спиртовмісних речовин своїми дітьми.
Другою фразою — «дитині однозначно не сподобається, і вона більше не проситиме» — Р. Добросєрдов заперечує першу репліку. Якщо дитина просить цю речовину, наперед знаючи її смак (тому й просить!) — дитині цей виріб до вподоби.
Третя фраза — «Якщо сподобалося, треба з'ясувати, чого не вистачає в організмі, — можливо пройти обстеження» — виявляє не найкращі сторони підготовки медика. Дефіцит речовин в дитячому організмі можна з'ясувати шляхом аналізу крові та екскрементів. А пиво — це така спиртовмісна речовина, яка швидше за будь-яку іншу викликає звикання, через наявність у ньому тетрагідроканабінолу, котрим багатий хміль — найближчий родич коноплі.
Дитячий організм після першого «знайомства» з пивом може зреагувати блювотою, запамороченням або нудотою, і викликати відразу на майбутнє. Але постійний прийом пива батьками чи близькими спонукає дитину пересилити захисний інстинкт самозбереження, і знову вжити отруту, але на цей раз без зворотної реакції.
Так діє закон алкогольного програмування та адаптації дитячого організму до алкогольного середовища. Про нього мовчить реклама, медії, цього не навчають у школах, про це чомусь змовчав і лікар Добросєрдов.
Продовжуючи аналіз слів медика важливо відмітити наступне. Добросєрдов вважає, що одні люди стають алкозалежними, а інші — ні; головними причинами є спадковість та здатність організму справлятися з алкоголем. На його думку, людина, котра схильна до алкоголізму, при вливанні у себе 2-3 чарок може не зупинитися і ввійти в запій. Алкоголізм він вважає невиліковним, тому говорить, що хронічному алкоголіку назавжди потрібно забути про горілку.
На противагу п. Добросєрдову, тверезий глузд мені підказує наступне: перше, люди стають залежними від алкоголю виключно лише через його вживання. Ніхто не знає, яка кількість цієї речовини втягне людину в залежність.
Друге, спадковість не може бути фактором алкоголізму, оскільки людина народжується тверезою і чистою, а весь досвід вона набуває в процесі зростання.
Коли з малих років дитина постійно спостерігає пишні застілля зі щедрими вливаннями спиртовмісних речовин, супроводжувані веселим настроєм та розумними словами гостей — вона програмується: її поведінка стає орієнтованою на вживання цих речовин. Власне зовнішній інформаційний простір формує поведінку людини, і ніяк не її генетика. До прикладу, якщо від народження дитину виховувати в племені канібалів — вона буде канібалом, і тут ні до чого її, навіть, королівське походження7.
Здатності справлятися з алкоголем тверезий людський організм взагалі не має, оскільки матір-природа не передбачала створення цієї отрути людиною8. Тому, будь-яке вливання спиртовмісної речовини в людину — це введення цілого організму у невластивий йому патологічний стан.
Думка Р. Добросєрдова про схильність людини до алкоголізму, на мій погляд, також не витримує критики. Адже людина, всупереч інстинкту самозбереження, схильна вливати в себе алкоголь, знаючи про його шкідливість, тільки через зовнішню запрограмованість її свідомості вживати цю речовину9.
Те саме стосується фізичної залежності: етанол у будь-якому вигляді та у будь-яких кількостях викликає залежність, яка виникає виключно за умови його вживання. Останнє уможливлюється тільки за сприятливих обставин — алкогольно-орієнтоване оточення, пияцькі звички батьків, рідних та суспільства, а також отримана людиною у вигляді образів інформація (реклама, фільми, музика тощо); вона й визначає її поведінку.
З міркувань людської солідарності я можу поділитися із Р. Добросєрдовим думкою про те, що алкоголізм — це, передусім, дефіцит інформації. Якщо людина вживає алкоголь (або тютюн), то вона з певних причин не отримала правдивої інформації про його властивості перед вживанням. Але, якщо людині подати правдиву інформацію про цей наркотик, про його шкідливі властивості — вона ніколи й ні за яких обставин не вживатиме його, залишаючись свідомо тверезою10.
Найкращим методом позбавлення людини від алкогольної залежності п. Добросєрдов вважає отруєння алкоголем. Тоді, каже він, «бажання пити відпадає надовго».
Скористаюся нагодою наголосити: будь-яке вживання алкоголю — це апріорі отруєння. Ступінь цього отруєння визначається кількістю вжитого наркотику: чим більше — тим гірше. Смертельна доза етанолу для людини — 7-8 г на 1 кг маси тіла. Тобто для людини масою 64 кг смертельними будуть 500 г чистого спирту, або 1200 г горілки11. Будь-яке вливання алкоголю може закінчитися фатально: внаслідок некрозу печінки, інсульту, інфаркту, крововиливу в кишечник та інших причин.
«Бажання пити», про яке каже лікар — це і є алкогольна залежність. Отримання людиною гострого алкогольного отруєння тимчасово викликає страх до цієї речовини, тому вона припиняє її вжиток. Але зовнішній чинник — алкогольна програма, психологічний дискомфорт, який вона відчуває з боку питущих оточуючих та відсутність тверезих переконань — спонукають людину вживати цю рідину. І людина знову може втягнутися у залежність, не контролюючи свого психофізичного стану.
Наприкінці інтерв'ю Р. Добросєрдов, не зовсім по-медичному, вказує читачеві «норми» спиртовмісної отрути, вжиток яких він вважає нешкідливим: для дорослого чоловіка близько 200, а для жінки — 150 грамів горілки. При цьому зазначає, що за таких доз ніхто не «нап'ється», а спілкування буде живим та нормальним.
Можливо, кандидатові медичних наук дотепер залишався невідомим факт: кожний грам алкоголю безповоротно знищує сотні мозкових клітин. Виходить, що втрата людиною мозкових нейронів є нормою, при цьому говорячи про «живе нормальне спілкування».
З другого боку, чи може бути «нормальним» спілкування під час втрати людиною свого мозку?! Певно такий рефлективний обмін інформацією між п'яними людьми буде всього-на-всього результатом їх психічного стану, що заздалегідь унеможливлює його нормальність. Нормальним є тільки (і виключно!) тверезе спілкування, при якому людина оцінює дійсність адекватно, а не ілюзорно, як це відбувається у стані інтоксикації.
Виявляється, що у питанні виховання дітей п. Добросєрдов має однодумця, це Дмитро Вінніков12. Цей медик вважає, що коли батьки забороняють випускникам вживати спиртовмісні рідини — вони «перегинають палку, адже школяр може влити в себе без шкоди для здоров'я півпляшки шампанського.
У розумінні нарколога діти шкільного віку ще недосвідчені в пияцьких питаннях, і надолужать втрачений досвід на першому курсі вузу, тому він радить батькам научати своїх дітей, як правильно вживати алкоголь. Символічно наливати за столом, пояснювати, що не можна знижувати міцність спиртовмісного хімікату, і т.д., для того, що підліткові рано чи пізно доведеться випити, — каже медик.
На мою думку, звинувачення батьків з боку психотерапевта несправедливі, оскільки батьки забороняють випускникам вживати алкогольні речовини через силу глибокої любові до своїх дітей. Вчительська любов викликана звиклістю до своїх підопічних, і негативне відношення справжнього педагога до алкоголю на випускних вечорах, яке п. Вінніков називає «перегинання палки» — уповні нормальне, оскільки школярі — це неповнолітні діти.
Твердження нарколога, що явно виказує його ненауковий підхід до фармакології наркотичних речовин — це думка про «допустимість» і «нешкідливість» вживання школярем половини пляшки шампанського.
Половина пляшки шампанського — це 375 г міцністю 11% (42 г спирту, або 84 г горілки). Як бачимо, п. Вінніков оминув результати тисяч наукових досліджень, авторитет світил медицини — І. Павлова (нобелівський лауреат), М. Бєхтєрєва, Ф. Углова та багатьох інших, провідних експертів ВООЗ та світової тверезої думки ХІХ — ХХІ ст. про те, що будь-яка доза алкоголю є шкідливою та небезпечною для організму.
Розповідями «як пити», «вчити пити» — нарколог називає введення у доросле життя. З його слів виходить, що дорослими вважаються не тверезі люди, а ті, що вживають спиртовмісні хімікати; головний атрибут дорослості — спиртний наркотик?! Тоді, якщо підліток вживає ці речовини — він дорослий?! Тут, хотілося би почути коментарій Віннікова.
На моє переконання, дорослою може вважатися людина, яка критично оцінює себе, відповідає за свої вчинки, поведінку, адекватно (тверезо) оцінює дійсність навколо себе, має чітку громадянську позицію та життєві принципи, і що найголовніше — має тверезі переконання, усвідомлюючи шкідливість вживання наркотиків, чим є алкоголь. Останнє можливе лише за умови тверезості людини. А не твереза людина (сюди можна додати й осіб, які закликають вживати ці речовини) — є безвідповідальною за себе та оточуючих.
Дуже шкода, що в силу певних обставин Д. Вінніков, як і п. Добросєрдов, не сказали навіть слова про те, що дітей потрібно вчити культурі тверезості, тобто нормальності. Майже все, про що кажуть лікарі — це шлях інформаційної адаптації дитини до алкогольного середовища. В процесі зростання, із самого малечку, ця дитина буде приречена носити алкогольну програму навіть не знаючи про тверезість.
Тільки алкогольно-орієнтоване середовище може позбавити людину природної тверезості. Якщо батьки власним прикладом настановили дитину змалечку на правильний шлях — вільний від шкідливих звичок, то незалежно від віку й обставин вона, швидше за все, свідомо вибере тверезість.
Хочу наголосити на фразі п. Віннікова про те, що не можна змішувати різні алкогольні рідини та «знижувати градус». Маю право припустити, що як і Р. Добросєрдов, п. Вінніков напевно має величезний стаж перебування в оточенні алкогольно залежних людей. Тому, пияцький жаргон, неприпустимий для медиків-інтелігентів, стирає будь-які етико-естетичні рамки в очах читача. Мимоволі в його свідомості може вибудуватися образ т.зв. лікаря-свояка, який «по-нашому» відноситься до алкоголю, і радить його вживати людям.
Цікава й мудра думка в цій публікації (хоча не без зауважень), була наведена словами Еріка Сіґмана («британського біолога, члена Королівського медичного товариства»). Він сказав:
«Молоді люди не повинні вживати алкоголь до 24,5 років. Батьки, які пригощають своїх дітей, наприклад шампанським, вважають, що це допоможе уникнути розвитку алкоголізму в майбутньому. Це міф. Ми ж не нюхаємо порошку й не куримо травки в помірних кількостях у дитинстві, щоб згодом не стати наркоманами. І не палимо цигарок, щоб не перетворитися потім на завзятих курців. Логічно, що й уживання алкоголю в юному віці не врятує від алкоголізму»13.
Біолог Сіґман висловлюється абсолютно правильно, але перша його фраза — «Молоді люди не повинні вживати алкоголь до 24,5 років» — усе-таки — дуже однобічна, суб'єктивна, або не продумана. Тоді, від 24,5 років людина «повинна» вживати алкоголь?! На жаль, на цьому коментарій вченого закінчується, спонукаючи до домислів самого читача.
Алкоголь — це абсолютно непотрібна для організму, шкідлива, отруйна речовина, і не існує вікового порогу коли людина «повинна» чи «не повинна» його вживати. Людина народжується тверезою, це її нормальний, природний стан, який вона повинна берегти й підтримувати.
Насамкінець, не вдаючись до повторень вище сказаного, пропоную до уваги читача урядовий документ. Сподіваюсь, прочитавши його читач зможе зробити відповідні висновки.
Клятва лікаря України
«Набувши професії лікаря та усвідомивши важливість обов'язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:
- Усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує;
- Незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини;
- Зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині;
- Додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;
- Постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та вміння, у разі необхідності звертатися за допомогою до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути справедливим до колег;
- Власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати високі ідеали милосердя, любові, злагоди і взаємоповаги між людьми
- Вірність цій Клятві присягаю пронести через усе своє життя»14.
Примітки
1. Тут і далі в тексті таке, на перший погляд, загальноприйняте поняття як «алкогольні напої» замінено словами на кшталт «алкогольні речовини», «алкогольні отрути», «алкогольні хімікати», «спиртовмісні рідини» тощо. На думку автора, напоєм допустимо вважати поживну рідину, яка приносить користь людині, до прикладу, воду, сік, трав'яний чай. А шкідливі для людського організму рідкі сполуки, що за своєю природою є наркотиками, допустимо називати не інакше як наркотики, речовини, хімікати тощо.
2. Коли починати пити й курити // Країна, 16 лютого 2012 р. — С.6-10.
3. Добросєрдов Рінат, представлений як «кандидат медичних наук, лікар-психотерапевт вищої категорії, завідувач кабінету Вінницької обласної клініки».
4. Детальніше див.: по Україні: Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. О.Г. Осауленка — К., 2010; по світу див.: http://data.euro.who.int/hfadb/shell_ru.html
5. Доклад по проблеме алкоголя в Европейском регионе ВОЗ. Исходный документ к Основам политики в отношении алкоголя в Европейском регионе ВОЗ. (EUR / RC 55/ BD /1). — 19 августа 2005 г. — С.4.
6. Вживання алкоголю серед учнів і студентів: динаміка та чинники поширення. — Міжнародний проект «Здоров'я та поведінкові орієнтації учнівської молоді» (HBSC). — //www.unicef.org/ukraine/ukr/
7. Мабуть, тут стане актуальним роман Р. Кіплінга «Мауглі» — про малюка, який виріс в дикій природі і поводив себе, як тварина.
8. Печінка виробляє фермент алкогольдегідрогеназа, який розщеплює внутрішній алкоголь, що виділяється в процесі метаболізму. Детальніше див.: Лившиц С.М., Яворский В.А. Социальные и клинические проблемы алкоголизма. — Киев: «Здоровье», 1975. — С.42.
9. Шичко Г.А. Избавление от алкоголизма: шаг за шагом.
10. Детальніше див.: Жданов В., Троицкая С. Алкогольный террор. Пить или жить? — СПб: Питер, 2010.
11. Лившиц С.М., Яворский В.А. Социальные и клинические проблемы алкоголизма — Киев: «Здоровье», 1975. — С. 25.
12. Він представлений як «нарколог, психотерапевт у приватній клініці «Чоловіче здоров'я»».
13. На превеликий жаль, авторами не вказано джерело.
14. Джерело: http//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/349/92
Опубліковано: 2 травня 2012 р.
