Вже давно я мріяла здійснити подорож Південним Бугом, аби помилуватись первозданною і такою рідною красою. Все якось не виходило. Аж поки я не знайшла людину, яка допомогла мені організувати сплав на катамаранах, швидко і правильно.
Олександр Гуцало щойно повернувся з Карпат. Ще навіть не розклав речі, так що чемоданний настрій, так би мовити, ще не втратив. Можливо, тому він одразу погодився вже у найближчі вихідні (29, 30 серпня 2015р.) вирушати з друзями у подорож.
Нас зібралось 14 чоловік (в основному з громадських організацій «Твереза Вінниця» та «Твереза Козятинщина»). Хазяїн катамаранів Микола люб'язно погодився бути нашим інструктором.
Наша мандрівка розпочиналась з містечка Тиврів. Дуже спекотне і посушливе літо призвело до помітного падіння рівня води. Але це не вплинуло на наш бойовий настрій. І вже за годину ми спустили катамарани на воду.
Буг зачаровував своєю величчю, красою та неповторністю, чарівним поєднанням спокійних замріяних плес та бурхливої течії, що боролася із могутніми порогами, цими стародавніми витворами природи. Береги, скелясті та зелені, верби, нахилені над водою, притягували неповторністю та мальовничістю.
Наш маршрут виявився цікавим і складним водночас. Адже разом з течією ми або спокійно веслували чи просто пливли за вітром, або ж долали скелясті перешкоди. Приходилось йти по камінні у воді і тягнути катамаран. Але ж яка радість зрівняється з радістю долання перешкод — радістю перемоги?! На якийсь час ми злилися з рікою, так само прокладаючи собі шлях.
Через хащі лісні, перешкоди ручні,
Через безліч гранітних порід,
Подолавши чимало заторів міцних,
Буг продовжує величний хід.
(Кайгородова, перевод с украинского)
На вогнищі ми готували кашу, а кавун, здається, ще ніколи не був такий смачний. Ночували на березі в палатках, під високою скелею. Здається, ще ніколи раніше я не чула такої тиші. Не хотілося навіть голосно співати, аби не порушувати цей благословенний спокій природи.
Ми віталися з рибалками, що зустрічалися нам. На наше питання, скільки ще до Воробіївки, вони завжди відповідали якось загадково: «5 кілометрів». І скільки б ми не пливли, було ще 5 кілометрів. До Воробіївки, де був фініш нашої подорожі, ми прибули вчасно: о 17 годині наступного дня.
Жаль було прощатися з друзями, з річкою і літом. Але ми чудово провели останні літні дні, і спогади про них залишаться в серці кожного з нас. А я особисто вже додала до всіх своїх захоплень ще одне — рафтинг.
