Кожного Нового року я перевіряю відчуття: чи залишилися на місці мої давні дитячі новорічні враження. Оскільки я вже «дідо старий» (37 років), мене вже не охоплює таємнича атмосфера цього свята, як колись в дитинстві, і з цього факту я сумую.
За тиждень до Нового року монтувалися зимові атракціони. Я пам'ятаю механічну Бабу Ягу, що в ступі накручувала кола зверху своєї хатинки. Уявіть велетенського Змія Горинича, одна металева голова якого вже лежить на підлозі, а інші ще рухаються, та вже готові злетіти з ший від удару богатиря, також механічного. Або чудернацькі барабани, що обертаються навколо осі, а коли дивишся всередину — видно, як намальовані сніговики перекидаються між собою сніжними головами. І все це навколо рухомої платформи з ялинкою в іграшках та гірляндах. Казкові часи!
Але минуло...
Аж ось нещодавно був свідком однієї розмови. Один дядько другому жалівся: «Оце як подумаю про Новий рік, так страшно стає: скільки треба (!) буде випити та як на ранок буде боліти голова».
В мене, як в тверезої людини, відразу ж виникло питання: а навіщо робити те, від чого при першій згадці здригається тіло й дух? Шкодую, що не зорієнтувався та не спитав. Спробую надолужити на папері.
Що сталося з цією людиною? Казкові дитячі асоціації втрачені назавжди. І не просто втрачені, а замінені кошмаром. Бо, бачте, «треба».
Спробуємо осягнути. Чи будемо ми себе почувати комфортно, коли виявиться, що ми робимо зло тільки тому, що хтось колись це «запровадив» і з того часу «всі так роблять»? Чому мертві дурні керують живими?
Спадає на думку один експеримент з людиноподібними істотами.
У клітці розміщено п'ять мавп. Їх годують, поять, дають грати і пустувати. Одного дня до стелі клітини підв'язують зв'язку бананів, а під нею розташовують сходи.
Одна з мавп, помітивши банани, починає підійматися по сходах з явними намірами дістати банан. У цей момент усіх мавп обливають з брандспойту дуже холодною водою.
Проходить трохи часу, й інша мавпа намагається поласувати бананами зі стелі. Знову холодний душ для всіх мавп.
Згодом дістати банан намагається третя мавпа... але інші хапають її та стягують зі сходів, не бажаючи холодного душу.
Через тривалий проміжок часу одну мавпу прибирають з клітини і замінюють новою. Помітивши банани на стелі, вона намагається їх дістати і починає підійматися по сходах, але на превеликий подив і жах, бачить злі пики інших мавп. Після третьої-четвертої спроби вона розуміє, що дістати банани їй не дозволять.
Далі, з клітини прибирають ще одну з перших п'яти мавп і запускають туди новеньку. Як тільки вона намагається дістати банан, усі інші дружньо її атакують. Причому, енергійніше за усіх та, яку підселили останньою.
Таким чином, після поступової заміни усіх мавп створюється ситуація, коли в клітці залишається п'ять мавп, яких водою взагалі не поливали. Але вони не дозволять нікому дістати банан із стелі. Чому? Тому що в цій клітці склалася така «традиція»...
Як тільки ми поставимо під сумнів «традицію» алкогольного застілля, вона лусне під тиском аргументів розуму, розтане від чуйності серця. Чому від неї повинні страждати наші нащадки? Тож нехай на нас і перерветься це порочне коло.
Живімо тверезо!
Опубліковано: Березень 2013 р.