Параніч Микола Кирилович — учасник тверезницького руху з 1985 року. Народився 23 листопада 1955 р. в Грозному у сім'ї офіцера Радянської Армії та студентки педагогічного інституту. В 1973 закінчив Ужгородський державний університет (історичний факультет). 1979–1985 — вчитель історії, суспільствознавства та географії, старший науковий співробітник Закарпатського краєзнавчого музею, кореспондент районної газети. 1985–1990 — відповідальний секретар Іршавської районної ради ВДТБТ Закарпатської області. 1991–1994 — референт-консультант народного депутата України. 1994–1998 — секретар районної комісії у справах неповнолітніх, консультант служби у справах неповнолітніх Іршавської районної держадміністрації. З 1998 — помічник-консультант народного депутата України.
Параніч — один із засновників Соціалістичної партії України (СПУ), делегат її Установчого (26 жовтня 1991 року) і всіх наступних з'їздів, член Політради СПУ (1991–2002), член ЦКК СПУ (з 2002), голова контрольної комісії Закарпатської облорганізації СПУ (з 2002), перший секретар Іршавського райкому СПУ (з 1991).
На посаді відповідального секретаря Іршавської райради ВДТБТ спирався на активістів первинних організацій та райради суспільства, домагався переорієнтації антиалкогольної пропаганди з критики пияцтва та алкоголізму на розвінчання вкоріненої думки про нібито нешкідливість помірного, «культурного» вживання алкоголю, підтримував і організовував діяльність прихильників тверезості з обмеження алкоторгівлі, активно співпрацював із ЗМІ, організовуючи передплату на журнал «Тверезість і культура»), встановив і підтримував зв'язок з учасниками тверезницького руху різних регіонів СРСР.
На початку 1988 року Параніч виступив в журналі «Тверезість і культура» (№1) зі статтею «Відповідальний секретар» (рубрика «Адреса досвіду»), у якій не лише поділився досвідом роботи, але й піддав аргументованій критиці і рішуче засудив бюрократичні методи управління, що переважали в апараті ВДТБТ. Стаття викликала широкий резонанс тверезницької громадськості країни (див. «Тверезість і культура», 1988, №4). У вересні 1988 року затверджений членом редакційної ради журналу «Тверезість і культура», приймав активну участь у роботі редакційної ради, в т. ч. у її засіданнях у січні та грудні 1989. У статті «Про гасла» («Тверезість і культура», 1989, №3) Параніч сформулював висновок про те, що «культурпитейство» є не тільки масовим джерелом пияцтва та алкоголізму, але й ідейною основою боротьби проти тверезості. У співавторстві з членом редради журналу «Тверезість і культура» Боровиком А.В. опублікував у «ТК» (1990, №1) 19 тез, які містили теоретичний аналіз процесу розпаду ВДТБТ, що набував сили, і пропозиції перебудувати структуру ВДТБТ на засадах децентралізації та деапаратизації з опорою на журнал «Тверезість і культура».
У той же час Параніч, звертаючи увагу керівників облради ВДТБТ на те, що об'єктивний процес розпаду оргструктур ВДТБТ вийшов з-під контролю апарату, правдиво інформував про скорочення числа членів і первинних організацій товариства, відповіддю на що стала постанова правління облради ВДТБТ про те, що Параніч «стоїть на крайніх екстремістських позиціях» і «заслуговує на звільнення з посади відповідального секретаря райради ДТБТ». При цьому провиною Параніча називали й те, що він «більше займається теоретичними питаннями, журналом «Тверезість і культура» як член редакційної ради на громадських засадах, пропагандою альтернативних до ДТБТ неформальних об'єднань, листуванням з цих питань з іншими регіонами країни».
Після публікації в журналі «Тверезість і культура» (1990, №9) написаного Паранічем огляду листів-відгуків «Не спізнитися б!» та його відмови від пропозиції керівників облради ВДТБТ зайнятися комерцією Параніч у грудні 1990 р. був звільнений з роботи в апараті Товариства у зв'язку зі скороченням штатів.
З січня 1991 Параніч — член оргкомітету з підготовки установчої конференції Незалежної тверезницької асоціації (НТА), в липні 1991 — делегат Установчої конференції Незалежної асоціації тверезості (НАТ), секретар конференції (Латвія, м. Юрмала, 8–9 липня 1991). Делегат III (1993, м. Київ), IV (1997, м. Алушта) і V (2001, м. Київ) конференцій МНАТ, Член Ради МНАТ. З грудня 2004 віце-голова МНАТ і почесний член МНАТ.
З 1992 Параніч — співголова, а з 1997 — голова Іршавської районної асоціації «Тверезість», колективного члена МНАТ.
На початку 1993 Параніч виявив й у своїх публікаціях в ЗМІ ввів до наукового обігу пам'ятник Братства тверезості 1874 року в селі Білки Закарпатської області. Повідомлення про цей пам'ятник Параніч зробив у своїй доповіді на міжнародному семінарі «Культура і мистецтво проти алкоголюнаркотиків» (Київ, 21 травня 1993), що проходив у рамках благодійної акції «Музиканти проти наркоманії та алкоголізму».
Параніч — учасник міжнародної конференції «Проблеми алкоголю та інших наркотиків у період соціально-економічних перетворень» (Київ, 11–15 жовтня 1993), де на секції «Дії на місцевому рівні» виступив з доповіддю «Про роль горизонтальних зв'язків між непитущими різних міст і регіонів у створенні і діяльності Міжнародної незалежної асоціації тверезості (МНАТ).
Параніч — автор гасла «Хочу жити тверезо!» (див. «Фенікс», 2004, №6(132), с. 11; №7 (133), с. 3).
Найважливіші публікації (у хронологічному порядку)
Ответственный секретарь. — «Трезвость и культура», 1988, №1, с. 19–21.
О лозунгах. — «Трезвость и культура», 1989, №3, с. 13.
От бюрократической централизации к добровольной ассоциации. — «Трезвость и культура», 1990, №1, с. 24–25 и 31 (в соавторстве с Боровиком А.В.).
Не опоздать бы! — «Трезвость и культура», 1990, №9, с. 19–21.
О роли горизонтальных связей между трезвенниками разных городов и регионов в создании и деятельности Международной независимой ассоциации трезвости (МНАТ). — В сборнике докладов «Международная конференция «Проблемы алкоголя и других наркотиков в период социально-экономических преобразований». (Украина, Киев, 11–15 октября 1993 года). Тезисы докладов на секционных заседаниях». Киев, 1994, с. 53–55.
Трезвенники, шире круг! — «Знамя трезвости» (пос. Мошково Новосибирской обл.), 1994, №1, с. 1.
Счёт алкоголизаторам. — «Феникс», 1998, №4(77), с. 2.
Памятник братства трезвости. — «Эйфория», 2001, №3(76).
Опубліковано: 4 лютого 2005 р.