Від того часу, як людство пізнало дію алкоголю, вживання його, на жаль, зростає і поширюється. Можна вважати, що сьогодні в Україні алкогольні «напої» у різних кількостях і з різною періодичністю вживає 99% населення. Це один з найтрагічніших висновків, який доводиться робити.
Спеціально виконані соціологічні дослідження свідчать, що навіть нерегулярне вживання алкоголю збільшує «критичну масу» питущих у суспільстві, сприяючи втягненню в обійми «зеленого змія» дедалі нових і нових людей. Коли така «критична маса» перевищує відповідні межі, вона має властивість до подальшого самочинного зростання. Тому можна лише дивуватися заявою деяких офіційних наркологів, які публічно пропагують користь вживання алкоголю у малих дозах один-два рази на тиждень.
На жаль, в Україні цієї «критичної маси» вже давно досягнуто, і наростання алкоголізму котиться, як по доброму бетонному шосе. Це ні що інше, як величезна трагедія, оскільки нація буквально топить себе у п'яному чаді.
...Життя ніколи не було і не буде безхмарним. На дорозі кожного з нас неминучі різноманітні перешкоди і труднощі, злети і падіння. Аби долати «чорні смуги», підводитися і йти далі вперед — необхідні сила волі, мужність.
Алкоголь має одну дуже підступну дію. Він «може»... відновити почуття власної гідності, коли хтось сильніший принизив вас, дати вам почуття власної фізичної та моральної переваги над іншими, «зробити» вас недосяжним, талановитим і навіть геніальним.
І все це — через 10-15 хвилин після того, як ви були майже знищені складними обставинами життя і не знали, як же вийти зі скрутного становища...
Під впливом алкоголю на короткий час зникають тривоги, згладжуються власні прорахунки і промахи. Все, що у буденному житті вимагає для свого здійснення значних зусиль волі й праці, видається досягнутим так легко. Гіперболізована віра у свої сили та здібності створює дивовижно приємний, але ілюзорний комфорт.
І наступного дня, після деякого протверезіння, реальність життя постає перед нами у всій своїй жорсткості. Приходить усвідомлення, що всі вчорашні блакитні мрії для здійснення потребують значних вольових зусиль, фізичного напруження, тривалої монотонної праці. Втрачений час, зниклі надії на блискавичне досягнення мети і здійснення мрій, на зміцнення життєвих позицій викликають новий приступ нудьги. Виправити становище можна, але тільки через негайну і наполегливу працю, яка рано чи пізно таки принесе бажаний успіх. Але тут зненацька з'являються «приятелі» з пропозицією весело провести кілька годин. І, ще раз відклавши «на потім» рятівну для вас працю, віддаєтеся приємному «гойданню».
Десь там, у глибині душі, краєм тверезої свідомості ви розумієте всю нелогічність і навіть трагізм відходу від дійсності в ілюзорний світ, індукований винними випарами, але з думкою про «останній раз» знову опиняєтесь там, де були — на узбіччі життя. Наступного дня настають ще більші душевний дискомфорт, нудьга, неповага до самого себе, але вам уже добре відомо, що «виправити» становище можна новою порцією алкоголю.
Коло замкнулося!
Річ у всім відомому зниженні інтелектуальних здібностей людини під впливом систематичного затруєння алкоголем. І якщо на побутовому рівні ні сам пияк, ні його оточення не зауважують особливих змін, то творчі здібності помітно знижуються.
Людина, яка часто або постійно вживає алкоголь, втрачає здатність до систематичної наполегливої творчої праці, можливість об'єктивно оцінювати свої дії. Ейфоричність під впливом спиртного формує легковажність до особистих і суспільних проблем, до негараздів, що виникають. Усе це разом призводить до зниження творчого потенціалу нації і держави. Якщо ми пам'ятатимемо, що вжитий нами сьогодні алкоголь повністю елімінується з організму тільки через 15-18 днів, то нас охопить жах. Ми розуміємо: маємо п'яну державу! Адже вживання алкоголю 1-2 рази на тиждень для пересічної більшості населення України стало «національним звичаєм».
Мусимо збагнути: боротьба за свою державність — не формальну, а фактичну — є боротьбою за фізичне та розумове здоров'я народу. Тому можна тільки подивуватися тій байдужості, з якою ставиться сучасна інтелігенція до вкрай важливої і надзвичайно складної проблеми зменшення, а згодом — поступової алкоголізації населення України. Тобто та інтелігенція, котра мала б бути мозком нації і держави. На часі подивуватися і політикам, які зовсім не думають ось про що: можна вибороти для себе Українську державу, в якій усі провідні галузі очолюватимуть... іноземці, бо здеградоване власне населення просто буде нездатне до плідної творчої праці.
Сьогодні наше спільне завдання полягає в тому, аби зменшити «критичну масу» питущих до розмірів, при яких вона почне самостійно зменшуватися, щоб відвадити від алкоголю молодь.
І якщо ми самі про такі заходи не думаємо, то ті, хто вже хоч завтра готовий очолити «самостійну» Україну, дуже пильно слідкують за тим, аби наша молодь не стала безалкогольною, а пила, пила, пила. Отже — деградувала...
А тим часом, незважаючи на важке нагальне економічне становище, гучні застілля з неодмінним вживанням алкогольних «напоїв» постійно відбуваються майже в усіх установах, інститутах, заводах, організаціях...
Григорій Артемович ІВАШКЕВИЧ (31.01.1917, Юстиноград Київської обл. — 19.02.1997, Львів) — професор, завідувач кафедри шпитальної хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького у 1968-85 рр. Автор близько 300 наукових і навчально-методичних праць, 2 монографій, 5 авторських свідоцтв. Підготував 3 докторів, 15 кандидатів наук.
Опубліковано: Вересень 2012 р.