Вже шість років поспіль я зовсім не п'ю. Нічого. Ні шампанського, ні вина, ні пива, тим більше нічого міцнішого. І вже три роки в нас у хаті не буває ніякої випивки. Навіть у свята. Але давайте я розповім про все з початку.
Дитинство у мене було звичайне. Як у всіх. Я пам'ятаю талони на горілку, на які мама «формувала наш склад». У шафі стояло багато різних пляшок — «Пшенична», «Столична». Ні, мама її не пила. Горілка була валютою, за яку можна було поміняти батареї або налагодити кран, зробити ремонт або ще щось. Тоді відклалося, що горілка — це щось цінне. Найцінніша валюта. Допомагає домовитися і вирішити проблеми.
Потім з'явилися вже вина, шампанське, пиво. У достатньо вільному доступі. І я побачила, що п'ють не тільки сантехніки, але й звичайні люди. Всі п'ють. Всі дорослі роблять це. Значить, це нормально...
Мій тато загинув в аварії, будучи напідпитку. Моя мама ніколи багато не пила, алкоголь не любила, не заохочувала, людей напідпитку не жалувала. Але жила як і всі, як годиться. Свята, дні народження, хороше вино просто так. Накриваючи на стіл, вона завжди йшла в магазин за пляшкою. І напевно, досі ходить, тому що гості-то п'ють.
І я пам'ятаю, як вони веселилися, розмовляли по душах, встановлювали зв'язки і розривали їх за одним і тим же столом. Як дорослі адекватні люди від кількох келихів перетворювалися на тварин або взагалі на овочі. Як вкривався туманом їх погляд, расслаблялось тіло, і вони починали плести нісенітниці. Мені здавалося, що я такою не буду. Ніколи.
Під час кожного застілля я, як дитина, дивилася, як дорослі п'ють це. Як вони кривляться, запивають, закушують. Але все одно п'ють — і біжать в магазин, бо треба ще. Мені казали, що коли я виросту, я теж буду пити. А поки що не можна, поки не доросла. Якось таки дали спробувати. «Яка гидота!» — подумала я і вирішила, що я-то цього пити не буду. Але програмування — річ сувора: станеш великою — будеш пити...
І ось ти не помічаєш, як чекаєш, коли ж ти станеш дорослою. Щоб вирости, потрібно отримати якусь ініціацію. І в нашому світі це зовсім не паспорт, а перша легальна чарка. На жаль. Якщо п'єш із дорослими за одним столом — значить, вже зросла. А оскільки ти так прагнеш вирости, то починаєш хотіти і випивки разом з усіма. Навіть якщо вона огидна на смак. Мені ж не для смаку, а для статусу...
У старших класах ми почали пити пиво. Це здавалося безпечним і правильним. Парадокс, але коли ми пробували цигарки, я відчувала сором (у мене вдома ніхто не курив). Але коли ми пили пиво, ніякого сорому не було. Немов я тільки трохи прискорила плин часу для себе. Немов я виросла трохи раніше, ніж потрібно. Ніби нічого страшного в цьому немає. Та й для батьків це було нормально — адже рано чи пізно діти повинні почати пити, чи не так?
Забігаючи наперед, скажу, що мені ніколи не подобався смак алкоголю. Ніколи. Вино — будь-яке — завжди було для мене кислим, пиво — огидним, все, що міцніше — просто жахливим. Але незважаючи на це, я все це пила. Всі п'ють — і я п'ю. Так правильно.
На випускному вчителі пили разом з нами, мовляв, ось ви й виросли. Як бойове хрещення. І з жахом думаю про те, що наша класна, яка була завжди проти випивки, після закінчення школи за одним столом з нами чокалась і вином, і чимось міцнішим. Досі всі зустрічі класу проходять за пляшкою — і вчителі п'ють нарівні з вчорашніми учнями. Якщо та людина, яку ти так поважав стільки років, вважає це нормальним, чому ж ти сам не повинен так вважати?
Коли я займалася туризмом, наші керівники завжди брали з собою горілку. На випадок хвороби, замерзання або ще чого. Здавалося, що це дуже класна штука, коли «лікує» від усього і відразу. І так, вони теж з нами пили. Коли ми закінчили школу, ледь нам стукнуло по 16, ми стали рівноправними учасниками застілля. Пісні під гітару, намети і пляшечки з оковитою. Романтика, правда?
З моєї шкільної паралелі вже декількох людей немає в живих. Одного зарізали в п'яній бійці. Інший по п'яні заліз під автобус. Хтось допився до білої гарячки. А мені тридцять два. Все тільки починається.
А яке ж застілля без випивки? Накриваєш стіл на Новий рік, день народження, весілля — з будь-якого приводу — у центрі повинна бути пляшка. І не одна. Рахуєш кількість людей, оцінюєш кількість вина, шампанського, горілки. Це нормально. Як у всіх. Ненормально, якщо у тебе нічого не буде.
Коли в перші університетські роки нам бувало нудно, а нудно нам бувало постійно (мало хто з нас мріяв стати математиком), ми пили пиво навпроти інституту. Коли нам хотілося відпочити, ми знову пили пиво. Те саме бридке на смак, яке я не збиралася пити ніколи. Пиво ставало кращим другом студента. Щоб здати залік, ми частенько приносили викладачеві в пакеті дороге віскі або коньяк. Одного разу викладач навіть змусив нас його з собою випити. Вип'єш — чотири. Хороший тост скажеш — п'ять. Не вип'єш — перездача.
Ми пили разом з батьками вдома — і у свята, і просто так. Разом. За компанію. І тоді це здавалося нормальним. А зараз чомусь зовсім не здається.
Алкоголь настільки став незамінний в звичайному житті, його настільки багато в житті навіть тих, хто не є алкоголіком, що зараз мені страшно. Страшно бачити на майданчиках малюків, які цокаються стаканчиками, граючи в Новий рік. Страшно бачити зовсім молодих школярів з пивом. Страшно дивитися на молодих матусь з колясками і банками пива. Страшно. Зараз страшно.
А тоді не було страшно. Тоді це здавалося нормальним. Незважаючи на те, що мені не подобався смак, прагнення бути дорослою і як усі — переважало. Алкоголь давав якесь розслаблення — з ним простіше було танцювати на дискотеках, говорити по душах, веселитися. Чи це просто здавалося, що з ним — простіше? До того ж це ніколи не заборонялося, не вважалося негожим. Розумієте? Пити — це нормально, просто треба дорости, от і все.
Я не була від нього залежна. Або мені здавалося, що не була? З часом я навчилася танцювати просто так, без келиха. І розслаблятися, і веселитися. Але на кожне свято на столі мене чекала пляшка. Вже дорогого італійського доброго вина, яке, кажуть, навіть корисно. Тільки от вранці навіть від келиха якось по-зрадницьки боліла голова, стан розбитості не давав робити звичайні справи. Дивно, адже вино таке корисне....
Здавалося дивним не поставити пляшку шампанського на Новий рік на стіл. А як же тоді загадувати бажання? І як в день народження приймати привітання?
Жінкам у цьому пункті трохи простіше. Одного разу ти вагітнієш, і тобі потрібно обійтися без усього цього — навіть у свята. І така причина здається всім поважною, ніхто не пристає, всі розуміють. Є й інша поважна причина — антибіотики. Більше поважних причин для відмови немає.
Якщо ти не вагітна і не п'єш антибіотики, в голові звичайних людей — ти повинна пити: ти ж трохи, за здоров'я. Навіть якщо ти годуюча мати, молоку це ніяк не зашкодить...
Вагітності та пологи дали мені можливість спробувати інше життя. Без алкоголю. І хоча моєму старшому вісім, без алкоголю я живу шість років. Після того як він народився, я повернулася до вина у свята. А друга вагітність навчила мене слухати себе — і чути. Я навчилася відмовлятися. Як і від м'яса — не роблячи з цього події. Тихесенько. Просто пити сік або воду. Не роблячи акцентів.
І три роки тому сталося невелике диво. Ми з чоловіком випадково потрапили на лекцію Жданова. Мабуть, ви про нього чули. І те, що він розповів, настільки зачепило мене, що я не могла відірватися. Лекція пройшла на одному диханні. І я зрозуміла — не марно. Не просто так мій організм противиться цій отруті. Не просто так мені ніколи не подобався цей смак. І не просто так я зовсім інакше відчуваю себе зараз, коли алкоголю в мені немає.
Мій чоловік того ж вечора перестав пити. Хоча і любив вино, пиво, шампанське. І з тих пір в нашому домі алкоголю немає зовсім. Так, бували складні періоди, коли чоловік за звичкою приносив пиво, я за звичкою шипіла. Але Слава Богу, це були тимчасові труднощі.
Більш того, зараз у нашому колі друзів не пити — це норма. Уявляєте, більше не потрібно відповідати на питання: «А чо ти не п'єш?». Більше не потрібно виправдовуватися, шукати аргументи, брехати. Ніхто не п'є. Алкоголю немає. І всім добре. Всім весело. Гуляння проходять душевно і тепло. Виявляється, так теж можна.
І в цей момент ти розумієш, що тебе жорстоко обдурили. З самого дитинства обманювали. Не батьки і не родичі, а сама система. Система, яка пояснює дітям, що алкоголь — це добре, але тільки для дорослих. І не всякий алкоголь добре, а тільки дорогий, особливий. Він навіть корисний. Система, яка «проводить дослідження, які доводять, що пиво і вино — це дуже потрібні нам продукти. Система, яка бере тебе в оборот, коли ти ще нічого не розумієш. Бере й програмує.
І у тебе не залишається вибору. Формально він є, але фактично його немає. Всі п'ють, всі дорослі люди п'ють. І якщо ти хочеш бути дорослим і хочеш бути як всі — ти теж п'єш. Ти не алкоголік, це ж просто пиво або вино. Але ти звикаєш. Звикаєш розслаблятися ось так, з пляшкою. Звикаєш проживати будь-який біль з келихом в руці. Звикаєш саме так відзначати свята. Звикаєш веселитися тільки під градусом.
Більшість злочинів вчиняються під градусом. Більшість випадкових зв'язків — теж. Як і більшість помилок (наприклад, зради, сварки, спроби повернути минуле).
Страшно, що саме так зачинаються багато дітей, а потім їх ще й «обмивають». Страшно, що з цього починається життя молодої сім'ї. Страшно, що пляшка стає ідолом у центрі столу — замість ікони або хоча б квітів. Страшно, що саме так ми зустрічаємо Новий рік і програмуємо своє майбутнє. Страшно, що так ми відзначаємо свої дні народження.
Ти не думаєш про те, яка отрута потрапляє до твого тіла, які наслідки будуть. Особливо для жінок. Адже всі яйцеклітини знаходяться в нашому тілі з народження. А це означає, що кожна чарочка і кожен келих — вбивають наших дітей, роблять їх слабкіше, забирають їх здоров'я та інтелект. Ти не знаєш, що виводиться з організму алкоголь кілька років. Що за цей час дуже сильно постраждають багато органів твого тіла. А найголовніше — алкоголь притупить розум. Ти взагалі в цьому віці мало про що думаєш. Ледь ставши дорослою, ти живеш по накатаній програмі, як всі.
Шість років я не п'ю. І знаєте, це особливий ступінь свободи. Коли ти можеш переживати будь-які почуття без допінгу — і радість, і біль. Коли тобі для того, щоб відкрити комусь душу, не потрібно спершу щось в себе залити. Коли ти можеш себе контролювати в будь-якій ситуації, під час будь-якого свята. Коли тобі не соромно потім дивитися фотографії з заходу. Коли тобі не соромно дивитися в очі своїм дітям. Коли ти розумієш, що вдома вони ніколи алкоголю не побачать. І дасть Бог, для них це ніколи не стане нормою. Навіть келих вина у свята або пляшка пива ввечері.
Шкода, що наші батьки цього не знали. Добре, що ми зараз можемо життя своє змінити. Я не пишаюся тим, що було в моєму житті раніше, «як у всіх». Мені дуже хотілося б вправити мізки тій дівчинці, яка не збиралася робити нічого поганого. Але машини часу не існує. Сподіваюся, що у мене вийде передати правильний приклад своїм дітям. Дуже сподіваюся.
Опубліковано: 5 березня 2015 р.
Переклад з російської: Олександр Почекета
