Історія тверезницького руху

Вступ

Тверезість є природним і бажаним станом для будь-якої людини й суспільства в цілому. Тому народ завжди прагнув звільнитися від отруювання тютюном, алкоголем та іншими наркотиками, які нав'язуються можновладцями в погоні за скаженим прибутком і з метою одурманювання народу. Адже давно відомо, що п'яним народом легше керувати...

Періодизація тверезницького руху у Російській імперії і Радянському Союзі вперше була дана Геннадієм Андрійовичем Шичком — видатним вченим-біологом, засновником гортоновічного (цілеспрямованого мовного) методу позбавлення від алкогольної залежності.

Тверезницький рух не завжди був рухом за повну й постійну відмову від споживання алкоголю, приклад тому — селянський рух 1858–1859 років за відмову від споживання дорогої й «неякісної» горілки, що продавалась відкупниками. Учасники тверезницьких рухів не тільки в Російській імперії, але й у Європі, і в США, спочатку боролися проти споживання горілки (і подібних їй міцних виробів) і лише через десятиліття почався рух проти споживання будь-яких алкогольних виробів. Люди приходять до розуміння істини не відразу.

Перший тверезницький рух

Перший тверезницький рух (1858–1860) почався в період революційного підйому й виявилося найбільш яскравим його проявом. Рух виник спочатку в Ковенській, потім Віленській і Гродненській губерніях, а через рік поширився на десятки інших. Він було стихійним й істинно народним, суть його полягала в тому, що в знак протесту проти зловживань відкупників, порівняної дорожнечі й значної токсичності горілки, люди колективно відмовлялися від її вживання. Населення не підкорялося розпорядженню царату про знищення існуючих і забороні створення нових товариств тверезості. 26 жовтня 1860 року був прийнятий законодавчий акт про заміну з 1863 року відкупної системи акцизною. У русі брали участь селяни й священики, які приймали в селян присягу в тому, щоб не пити.

Широкому руху, що охопив всю європейську частину Російської імперії, в 1837–1839 роках передував регіональний тверезницький рух у Прибалтиці, в якому брали участь селяни-латиші, лютеранські пастори, зокрема німці. Відомості про цей (на жаль, невідомий сучасному читачеві) рух наведені дореволюційним дослідником Всеволодом Чешихіним.

Другий тверезницький рух

Другий тверезницький рух почався в травні 1885 року у зв'язку з наданням сільським товариствам права закривати в межах своїх територій шинки. Протягом декількох років десятки тисяч товариств зажадали очистити їхні землі від питних закладів. Русь швидко тверезіла, царат швидко зупинив цей незрівнянний соціальний процес введенням горілочної монополії. Тепер на зміну приватним шинкам прийшли державні, право місцевої заборони було різко обмежене, почався підйом пияцтва, однак навіть в 1913 році душове споживання абсолютного алкоголю в Росії було в 7 разів нижче, ніж у Франції й складало всього лише 3,13 л. Протиалкогольна боротьба прогресивних сил наростала. Цього разу до селян і священиків приєдналися вчителі (С.А. Рачинський та інші), робітники, лікарі, підприємці (М.Д. Челишов та інші).

До середини 1890-х років рух був нечисленним. Приблизно починаючи із другої половини 1890-х він поступово став широким, масовим. Це можна простежити на прикладі знаменитого петербурзького православного Олександро-Невського товариства тверезості (1898–1917 р., з 1915 р. — Всеросійське Олександро-Невськое братство тверезості), коли розрізнені зусилля товариств тверезості, духівництва, учених об'єдналися в могутню силу, що опирається на щире прагнення до тверезого життя, що невикорінно живе в глибині душі людини.

Усвідомлення своєчасності дружної боротьби з народним пияцтвом охопило всі шари суспільства, виразилося в знаменних постановах двох протиалкогольних з'їздів й одержало значне втілення в законопроекті про обмеження продажу спиртних «напоїв», виробленому 3-ю Державною Думою. Як добровільні діячі громадських закладів і з'їздів, так і закономірно обрані народні представники одностайно визнали, що одним з головних і перших кроків на шляху до отверезнення народу повинне бути ознайомлення молоді із істинною природою алкоголю й виховання у дитячих душах переконання про необхідність повного утримання від спиртних «напоїв».

Перший Всеросійський з'їзд по боротьбі з пияцтвом, що засідав в Петербурзі наприкінці 1909 року, у числі інших постанов визнав необхідним «ввести обов'язкове викладання початків тверезості в початковій і середній школі». Всеросійський З'їзд практичних діячів по боротьбі з алкоголізмом, що зібрався восени 1912 року в Москві і складався переважно із представників духівництва, визнавши, що в основу боротьби з алкоголізмом повинні бути покладені релігійно-моральні принципи, ухвалив «клопотати перед урядом про те, щоб викладання науки тверезості якнайшвидше було введено обов'язково у всі школи всіх відомств».

Державна Дума 3-го скликання зі свого боку внесла в законопроект про боротьбу з пияцтвом наступну статтю: «У всіх початкових, середніх і педагогічних навчальних закладах учнем повідомляються відомості про шкоду, що наноситься вживанням спиртних «напоїв». наведеними поглядами з'їздів і законодавчої установи, було укладено підручник, виданий Російським Товариством боротьби з алкоголізмом.

Третій тверезницький рух

11 березня 1914 року новий міністр фінансів Барк розширив можливості закриття питних закладів сільськими товариствами, це викликало третій тверезницький рух, що з початком війни завершився встановленням тверезості на величезних просторах нашої країни, причому не стільки з волі царя, як багато хто вважає, а з волі народу.

Радянська влада зберегла закон тверезості, і він був закріплений Постановою РНК «Про заборону на території РСФСР виготовлення й продажі спирту, міцних напоїв і не стосовних до напоїв спиртовмісних речовин», затвердженою В.І. Леніним 19.12.1919 р., і «Планом електрифікації РСФСР», що зберігали «заборону споживання алкоголю... як безумовно шкідливого для здоров'я населення». Дореволюційні товариства тверезості в умовах революції в 1917–1918 р. або були змушені саморозпуститися, або були закриті (не перереєстровані) Тимчасовим урядом і Радами.

Жовтневий 1924 року пленум ЦК ВКП (б) на настійну вимогу Сталіна, Бухаріна, Рикова й ще чотирьох однодумців ухвалив рішення щодо введення горілочної монополії. Пленум ЦК партії був проти цього небезпечного заходу, однак «сімка» зробила заяву, начебто В.І. Ленін влітку й у вересні 1922 року «кілька разів заявляв кожному з нас, що... необхідно буде ввести горілочну монополію...». (І.В. Сталін Тв. т. 9. с. 192). Сталін сховав лист Леніна від 13.10.1922 р., адресований йому особисто, у якому проти введення горілочної монополії висунуто два вагомі аргументи: «...найсерйозніші моральні міркування і ряд ділових заперечень Сокольникова» (В.І. Ленін. Тв., вид. 5, т. 45, с. 223). Проти введення монополії багато хто заперечував, у тому числі старі ленінці, наприклад, Н.К. Крупська. У дебатах на жовтневому 1924 року Пленумі ЦКК вона закликала «боротися проти закону про введення монопольки», при цьому звернула увагу «на повну необґрунтованість цифрових даних Держплану, на відсутність навіть спроби з'ясувати причини поширення самогону», на «негативне відношення Володимира Ілліча до торгівлі сивухою» («Вісті» 11.10.1924 р., с. 6.).

Монополію ввели через рік (1.10.1925 р.) після рішення жовтневого Пленуму ЦК партії, причому перерва була використана для підготовки населення до цієї пагубної події за допомогою надуманих виправдань небезпечного кроку й «риківки». Звідси видно, що монополію було введено шляхом обману.

Шкідливий захід відразу ж породив масу лих: дезорганізацію виробничої діяльності, суспільного й сімейного життя; невиконання планів, масові прогули й псування устаткування; розтління партійних, профспілкових і державних кадрів; різкий підйом самогоноваріння, хуліганства й злочинності. Створилася кризова ситуація, для виходу з якої вирішили створити Товариство боротьби з алкоголізмом (ТБЗА).

Четвертий тверезницький рух

Товариство було відкрито в лютому 1928 р., з липня став виходити його журнал «Тверезість і культура». Почався радянський тверезницький рух. Під впливом Товариства й при його особистій участі в 1929 року вийшли прогресивні й серйозні протиалкогольні закони. Більшу активність проявляли діти, особливо піонери, вони влаштовували тверезницькі мітинги й демонстрації. Закривалися підприємства алкогольної промисловості й місця торгівлі спиртним, багато трудівників добровільно переходили до тверезості, були знайдені цікаві форми проведення тверезницької роботи. Під впливом ТБЗА й дитячого руху перший п'ятирічний план так змінили, щоб до завершення його різко знизилося виробництво горілки й пива; у другу п'ятирічку передбачалося повністю зжити ці отруюючі рідини.

Четвертий період у боротьбі народу за тверезість виграли споювателі. Вони створили так звану «теорію культурного пиття», і в її рамках боротьба за тверезість непомітно була підмінена «боротьбою з пияцтвом й алкоголізмом».

Тріумфальний хід тверезості злякав декого з можновладців, тому на всесоюзну раду протиалкогольних товариств, ТБЗА й журнал «Тверезість і культура» обрушилися важкі й необґрунтовані удари. Ясна, чітка й реальна мета — утвердження в країні тверезості, була засуджена як вузькотверезницька, замість неї висунули широку й туманну — виконання «вказівок товариша Сталіна про поліпшення культурних і побутових умов найширших працюючих мас». («Культура й побут», 1931, №27, с. 11). «Новатори» вирішили знищити пияцтво шляхом боротьби із клопами, вошами, брудом і т. п. Ця ідеологічна диверсія привела до ліквідації тверезницького руху (1932 р.). Товариство знищили, однак позитивні результати його діяльності довго сповіщали про себе, не випадково до війни пияцтво в СРСР було слабко поширене, про що свідчить, наприклад, такий факт: в 1980 році продано алкогольних виробів в 7,8 разів більше, ніж в 1940 році, а населення за цей час зросло тільки в 1,36 рази.

П'ятий тверезницький рух

В 1981 році розпочався сучасний, п'ятий тверезницький рух, якому передувало десятиліття «клубної», «внутрішньої» роботи. У його витоків стояли Федір Григорович Углов, Геннадій Андрійович Шичко, Ігор Володимирович Красноносов і Олександр Миколайович Маюров, який зараз є президентом Міжнародної академії тверезості.

Початком руху прийнято вважати міжвідомчу науково-практичну конференцію «Профілактика пияцтва, алкоголізму в промисловому місті», що відбулася в Дзержинську Горьківської області (грудень 1981), на якій виступив із блискучою, мужньою науковою доповіддю Ф.Г. Углов. Саме з цієї доповіді почалося масове прозріння людей. Тут пропагандисти тверезості вперше відкрито і єдиним фронтом виступили проти прихильників так званої теорії «культурного, помірного пиття» і були підтримані більшістю делегатів. Незабаром у русі виникли чіткі організаційні форми.

А було це так: Углов надіслав заявку на участь у цій конференції з доповіддю «Екзогенні й ендогенні фактори передчасного старіння й смерті». Йому надіслали запрошення. Ніхто не думав, що академік медицини, всесвітньо відомий хірург приїде в Дзержинськ на конференцію по алкоголізму. А він приїхав і прочитав свою в майбутньому знамениту доповідь «Медичні й соціальні наслідки вживання алкоголю в СРСР». Доповідь зчинила на цій конференції ефект вибухаючої бомби. А оскільки Углов був серед учасників єдиним академіком, йому дали слово першому. Закінчив свій виступ Федір Григорович такою фразою: «Якщо не буде прийнято програму отверезнення країни, тоді влада зобов'язана пояснити народу, в ім'я яких вищих цілей ми щорічно знищуємо мільйон наших співгромадян, плодимо сотні тисяч дебільних дітей, заради яких цілей все це робиться в нашій країні?!».

По закінченні цієї доповіді Углов закликав усіх присутніх учасників, делегатів конференції проголосувати за сухий закон. І варто сказати, що переважна більшість під враженням доповіді проголосувала за сухий закон. Це був прорив, дуже сильний прорив. Але після цієї конференції влада назвала Углова «божевільним» академіком. Викинули із друку всі його роботи, навіть хірургічні праці, не кажучи вже про публіцистику. Йому був оголошений бойкот. Головліт, була така цензурна організація, заборонив навіть згадувати прізвище Углова при публікаціях, щоб ніхто про нього не чув і не знав.

Не тільки учасники конференції, але й уся свідома частина суспільства розуміла необхідність організації товариств тверезості й навіть введення сухого закону, про що свідчить масштабне опитування населення, проведене в 1979-84 роках київською «Робочою газетою».

Знайшлися патріоти, які записали доповідь Углова на магнітофон, роздрукували її й почали розповсюджувати по країні. Із цього почалося поширення правдивих наукових знань про алкоголь серед народних мас за допомогою аудіо— і відеокасет (а в останні роки й компакт-дисків).

25–27 листопада 1988 року відбулася конференція й зліт клубів тверезості «Боротьба за тверезість на сучасному етапі». На цій конференції — по суті, першому тверезницькому з'їзді — 302 представника з 54 міст ухвалили створити «Союз боротьби за народну тверезість», що й було виконано наприкінці 1989 року. Для керівництва діяльністю СБНТ було обрано координаційну раду під головуванням Ф.Г. Углова. СБНТ, спираючись на наукові методи, повів роботу з утвердження і збереження тверезості й допомоги людям у звільненні від тютюново-алкогольної залежності. У результаті вся країна покрилася густою мережею нових клубів тверезості, що стоять на міцній, принципово новій науковій основі в питаннях утвердження тверезості. Для планування й координації роботи СБНТ провів ряд традиційних заходів. Це насамперед з'їзди, які відбулися в Новосибірську (у грудні 1989 й 1990 р.), у Єкатеринбурзі (7-8 грудня 1991 року), в Іжевську (5-6 грудня 1992 року), у Мінську (1993 р.), у Санкт-Петербурзі (1994 р.), у Москві (лютий 1996 р.), у Тюмені (грудень 1996 р.), у Міасі (липень 1998 р.) і т. д Почалися щорічні липневі зльоти на озері Тургояк.

Після розпаду Радянського Союзу рух дещо змінився. Починаючи з 1989 року знизилася суспільна увага до питань культурно-просвітницької роботи, у тому числі до отверезнення суспільства. У роки руйнування СРСР і становлення нового суспільного ладу багато хто був змушений думати про виживання, а не про вдосконалювання й ріст, до чого закликає тверезницький рух. У зв'язку із цим різко знизилося число учасників руху, змінилися форми роботи. Багато діячів перейшли до діяльності, продиктованої отриманням грошей. Змінилися умови й об'єкт боротьби. Тепер, після ліквідації алкогольної монополії, треба боротися не з державою як єдиним алковиробником й алкоторговцем, а з виробниками алкогольної продукції, об'єднаними у злочинні (кримінальні) спілки.

У наш час тверезницький рух активізувався, відчувається його свіжа хвиля в Україні, Білорусі й Росії. Поповнюються його ряди молодими соратниками, розробляється «цілина» інтернет-простору. 15–17 грудня 2006 року в Москві відбулася Ювілейна конференція, присвячена 25-річчю П'ятого тверезницького руху, проводяться й інші тверезницькі заходи. Зокрема, українські тверезники щорічно збираються на узбережжі Південного Бугу, а київські соратники зустрічаються щосубботи.

Потрібно особливо відзначити, що серед соратників існують різноманітні підходи до ідеології тверезницького руху. Наприклад, частина тверезників вважає, що однією тільки агітацією за тверезість і допомогою у звільненні від алкогольно-тютюнової залежності (метод Г.А. Шичко) народ від гніту алкоголю та інших наркотиків не визволити. І тому активно шукають форми політичної участі й політичного тиску для утвердження тверезості. Інша частина соратників, дотримуючись принципу «Борися там, де стоїш», проголошеному Геннадієм Андрійовичем, сіє зерна тверезості серед свого найближчого оточення — у родині, серед родичів, сусідів, знайомих. Чимало суперечок ведеться навколо переваги того або іншого підходу, але безсумнівно одне: кожним видом діяльності, безумовно, варто займатися. А про ефективність кожного з напрямків діяльності судити вже не нам, а нашим нащадкам з висоти історії...

Джерела інформації:

Жданов В.Г. Встань в нашу рать! История возникновения и развития Пятого трезвеннического движения и его роль в современной России // Доклад на Новосибирской конференции 15 ноября 2003 г.

Шичко Г.А. Трезвенные движения // Маленький словарь оптималиста. — Л., 1964.

Мендельсон А.Л. Учебникъ трезвости. — Издание Российского общества борьбы с алкоголизмом, С.-Петербург, 1913 г. — 150 с.

Чешихин В. Противоалкогольное движение в Прибалтийском крае: Преимущественно среди латышей. — Рига: Изд. Лифляндского противоалкогольного общества, 1909. — 16 с.

Фёдоров В.А. Трезвенное движение // Советская историческая энциклопедия. — М., 1973. т. 14. с. 381

Протько Т.П. В борьбе за трезвость: Страницы истории. — Минск: Наука и техника, 1988. 165 с.

Афанасьев А.Л. Трезвенное движение в России, Европе, США как движение за самосохранение человечества (XIX в.–1914 г.) // Социологические исследования. — М. 1997. №9. с. 117–122

Основы собриологии / Под ред. А.Н. Маюрова. — М.: Свободное сознание, 2003. с. 34–39