Офіційний сайт руху

Історія тверезницького руху на Криворіжжі (1866–1932)

Проблема боротьби з вживанням алкоголю постала у другій половині XIX століття, коли Катеринославська губернія, до складу якої входила більша частина сучасного Криворізького басейну, посіла за цим сумним показником перше місце у Росії серед губерній, де було введено казенну винну монополію.

Ще раніше боротьбу з пияцтвом розпочало Херсонське повітове земство, яке у 1866 затвердило ряд обмежень: продаж вина на виніс, заборонено шинки у селах, де розташовані волосні правління, торгівлю спиртним у неділю до обіду тощо.

У 1881 Херсонське земство звернулося до уряду з проханням не дозволяти євреям утримувати шинки у всіх населених пунктах повіту. Але сенат його не задовольнив.

З січня 1896 при земствах почали створюватися попечительства про народну тверезість, які мали право здійснювати нагляд за торгівлею спиртним, організовувати спеціальні притулки для лікування алкоголіків, відкривати бібліотеки, проводити народні читання тощо. У цей період активізувала свою діяльність по боротьбі з пияцтвом і православна церква, офіційно його засуджуючи і збільшивши виховну роботу серед парафіян.

Незважаючи на всі зусилля, на початку ХХ століття пияцтво посилилося. Так, у 1913 р. у містечку Кривий Ріг було куплено горілчаних виробів на рекордну суму — 424 334 крб., у Долгінцево — на 57 787 крб.

У середині листопада 1914 р. сход селян прийняв рішення назавжди заборонити продаж горілки у Кривому Розі. У період Першої світової війни (1914-1918) продаж горілки у містечку було заборонено.

З 1918 р. на Криворіжжі поширюється самогоноваріння і як наслідок — пияцтво. Після остаточного ствердження радянської влади у 1920 р. більшовики оголосили війну пияцтву та самогоноварінню. Але незважаючи на адміністративно-судові заходи, останнє зростало. Тим більше, що до спиртного почали долучатися члени партії, включаючи місцеве керівництво. Лише у 1922 питання пияцтва 7 разів розбиралося на засіданнях повітового парткомітету.

З 1923 р. почали проводити двотижневики боротьби з пияцтвом, проте це не змінило ситуації. Згодом ця вада розповсюдилася і серед керівників Південнорудного т-ту на селі. Догани та виключення з партії, зняття з посад не змінили загальної картини — вживання спиртного невпинно зростало і у 1924 р. порівняно з 1913 р. збільшилося [аж] на 20%. У звітах секретаря Криворізького окружного комітету КП(б)У за 1925 р. вже говориться про поширення пияцтва серед робітників рудників (1 смертельний випадок) і селянства, а також і серед комуністів.

Саме в цьому році Риков (голова тодішнього уряду) поставив підпис під постановою про початок продажу алкоголю населенню, тож дивуватися нічому.

Пропонувалося посилити парт. виховну та культурно-освітню роботу у клубах та гуртожитках. Заборонили відкривати винні лавки на рудниках.

На ґрунті пияцтва почали відроджуватися дореволюційні традиції («орловські дубинки»), коли «стінка йшла на стінку».

Наступний 1926 р. ознаменувався початком офіційної боротьби з пияцтвом шляхом його профілактики і лікування (примусового). Розроблено заходи по посиленню просвітницької діяльності. Зокрема, до шкільних програм введено уроки про шкідливість вживання алкоголю. Посилено боротьбу з самогоноварінням.

На початку 1928 р. створено окружне товариство по боротьбі з алкоголізмом (ТБЗА). Своє головне завдання воно бачило в створенні відповідної громадської думки, щоб на цьому ґрунті активізувати діяльність державних органів. Товариство домоглося заборони торгівлі алкоголем у 5 (з 9-ти) буфетах міста і відкриття чайних на рудниках. Але попри всі зусилля пияцтво поширювалося, особливо у дні отримання грошей. Одночасно відмічалося зростання азартних ігор. І це не диво, тому що згідно з законами собріології пороки зростають пропорційно вживанню алкоголю.

Антиалкогольна маніфестація 1928 Антиалкогольна маніфестація 1928 рік. Активними учасниками тверезницького руху були діти.

Головною метою 1929 р. оголошено «відтяти голову зеленому змію». У травні міськрада заборонила продаж спиртного у їдальнях, спеціальним рішенням від 17-го липня обмежила торгівлю ним у Кривому Розі.

Але рух за тверезість не став масовим, як мріяли керівники товариства. У 1929-1932 рр. його діяльність проходила у напрямку тиску на владу з метою обмеження торгівлі спиртним, посилення боротьби з самогоноварінням і таємним шинкарством, відволікання населення від пияцтва культурно-побутовими заходами, надання медичної допомоги особам, що страждали алкоголізмом.

З 1930 р. у школах розпочато створення осередків «юних друзів ТБЗА». Масовим тиражем видавалися листівки про шкідливість пияцтва, які розповсюджувалися у місті та по селах. Також поширювався журнал «Тверезість і культура».

До антиалкогольної кампанії активно долучилися місцеві лікарі, зокрема Олексій Васильович Абрамічев, Борис Володимирович Зейтман, Юхим Абрамович Стисін.

23 квітня 1931 р. при міськраді створено комісію по боротьбі з пияцтвом, яка повинна була взяти всю цю справу під свій контроль.

У квітні 1932 р. ТБЗА злилося з «Товариством оздоровлення побуту та праці». Але надалі антиалкогольні кампанії проводилися все рідше, робота поступово завмерла. Виконуючи грандіозні плани індустріалізації країни, партійне і державне керівництво СРСР нарощувало випуск спиртного для вилучення грошей у населення на потреби економічного розвитку...

Інформація з «Історичної енциклопедії Криворіжжя».
За матеріалами сайту «Тверезий Кривбас»

Опубліковано: 2011 р.