Формування тверезницьких переконань у дітей дошкільного віку

Від автора

Я живу в абсолютній тверезості практично все своє життя, з сімнадцятирічного віку. В моїй сім'ї також всі абсолютні тверезники. Донька і син виросли в тверезій обстановці. І все-таки нам всім довелося перехвилюватися, коли донька була підлітком і в якийсь момент відчула труднощі, пов'язані з тютюново-алкогольною ситуацією в підлітковому середовищі. Вона навіть сумнівалася деякий час — а чи праві ми, що визнаємо абсолютну тверезість. Зараз все добре. Але дуже хочеться почати розмову про наших дітей: як уберегти їх від заманювання в наркотичні тенета.

Ця інформація буде особливо актуальна для тих, хто прийняв рішення жити тверезо, а тепер замислюється, як виховати тверезницькі переконання у своїх дітей.

Сподіваюсь, що всім турботливим батькам вона допоможе у вихованні. Адже найголовніше, чого бажає кожна нормальна людина — це щоб її діти були щасливі.

Нехай ваші діти залишаються тверезими, здоровими і щасливими завжди!

Вступ

Часто батьки дітей-підлітків дивуються — чому їх син чи донька, вихованню яких приділялося так багато часу й сил, раптом потягнулись до цигарки чи пива. Основна частина батьків надто пізно розуміє, що в дім прийшло лихо, найчастіше це стається лише тоді, коли дитина приходить додому, ледве тримаючись на ногах, або вже на повну труїться тютюном, чи звикла до наркотиків. Більш турботливі й уважні батьки б'ють тривогу, коли вперше застануть дитину за згубною звичкою. Але найрозумніші батьки турбуються про тверезе майбутнє своїх дітей набагато раніше — ще в дошкільному дитинстві.

Як же формуються тверезницькі переконання у дітей? Що потрібно говорити дітям, і чого говорити і робити не можна? Що робити, якщо дитина явно піддається інформаційній агресії — програмуванню на майбутні отруєння тютюново-алкогольно-наркотичними отрутами?

Дуже умовно всіх турботливих батьків можна розділити на 4 групи:

1) ті, хто були тверезниками завжди, або стали ними до народження дітей;

2) ті, хто прийшов до тверезості, вже маючи дітей;

3) ті, хто живуть тверезо, але дітей виховують разом з іншими членами сім'ї, які «п'ють і курять»;

4) ті, які самі «п'ють і курять», але хочуть, щоб їхні діти уникли долі алкоголіків, наркоманів, або не померли від хвороб, безпосередньо пов'язаних з отруєнням.

Є ще одна група батьків, яких уже торкнулася деградація через алкоголь, тютюн чи наркотики — вони з задоволенням труять самі себе і не бачать нічого поганого в тому, що їх дитина теж закурить чи «вип'є» пива. Про таких батьків і гірку долю їх дітей ми не говоритимемо. Їм наші поради не потрібні. Але ті родичі та друзі, які живуть поруч з ними, можуть спробувати допомогти дітям. Так, відомо багато випадків, коли бабусі й дідусі вже на схилі віку приходять до тверезості і приводять з собою своїх онуків, буквально вирвавши їх з алкогольних пут у своїх дітей. Хрещені батьки, друзі сім'ї, дядьки, тітки — всі можуть скориставшись нашими порадами допомогти глибоко запрограмованій власними батьками на пияцтво і куріння дитині.

Частина 1. Тютюново-алкогольно-наркотична залежність: коли і де все починається?

Коли я працювала вихователем в дитячому садку, то в розмовах та іграх дітей своєї групи спостерігала досить часте згадування ситуацій, подій, слів, пов'язаних з отруєннями алкоголем і тютюном. В дитячому садку є така форма роботи як бесіди (індивідуальні, підгрупові, групові) на різні теми. Найчастіше вони проводяться в ранкові та вечірні години. Наприклад бесіди, на меті яких є розвиток зв'язного мовлення: «Як я провів вихідні», «Що вміє мій тато», «Як я допомагаю мамі» тощо. Один хлопчик (6 років) регулярно під час таких бесід розказував про попойки мами, тата, сусідів. Якось він прийшов в дитячий садок раніше за всіх. Ми говорили з ним про його сім'ю, батьків, і розмова плавно перейшла до алкогольної теми. Причому тато цього хлопчика, за загальноприйнятими мірками не алкоголік. Але з розповідей хлопчика про тата я дістала таку багату інформацію про алкоголепиття! В них були навіть правила отруювань, спостереження наслідків, знання міцності й смаку. Переді мною була дитина, глибоко запрограмована на алкогольні отруєння в майбутньому! Я зрозуміла, чому він так часто говорить про побачені ситуації п'янства. У нього (а це доволі розумний хлопчик) не вкладалися в голові пов'язані з алкоголем протиріччя, які він спостерігав. Він немовби підсвідомо шукав допомоги в розв'язанні цієї складної для нього ситуації. Він завжди слухав мене уважно, ні разу не погодився, що «пити» погано, але й не захищав отруєнь. Він часто повторював: «Але чому ж...»

Якось зайшла мова про куріння. Я розказувала дітям, як погано курити. Діти навперебій підтримували мене, розказували про негативний вплив на людей тютюнових отруєнь, наводили приклади: «Я бачив дядю, він курить і в нього чорні зуби», «Мій татко курить і весь час кашляє», «Один дядько помер тому що в нього почорніли легені», «Тато через те, що курить, весь час хворіє» тощо. А потім довго-довго перераховували курящих родичів та знайомих. Після такої бесіди одна дівчинка (6,5 років) стала часто звертатися до мене з проханням: «Розкажіть ще, чому курити погано?». Я бачила в її очах не просту цікавість, а тривогу і якусь рішучість. Мені доводилося переводити розмову на інші більш відповідні для дитини теми, але вона знов і знов поверталася до теми: «Чому курити погано» і була дуже наполеглива. Виявилося, що мама цієї дівчинки зізналася їй в тому, що «курить, але дуже хоче перестати, але не може» і донька проявила турботу про маму, розказуючи все, що дізнається в дитсадку про куріння.

Після цих двох випадків у мене з'явилася думка поговорити з дітьми на тютюново-алкогольну тему. Я склала анкету-план, продумала запитання і стала говорити з кожним у вільний час наодинці. Відповіді дітей моєї групи були вражаючими. Я стала опитувати й інших дітей цього ж віку. Вийшло маленьке, але дуже показове дослідження. Його мета — виявити запрограмованість на отруєння тютюновими і алкогольними отрутами. Опитано було 120 дітей віком 6-7 років (іноді 5,5 років)

В результаті я розраховувала дістати уявлення про те, що знають діти про алкоголь і тютюн, чи було в когось залучення, випадкове чи усвідомлене, і головне, яке ставлення дошкільнят до цих речовин, що думають про побачені алкогольно-тютюнові ситуації. В анкеті були запитання про тверезість, про перспективу на майбутнє.

Виявилося:

• всі опитані діти знають, що таке алкоголь, легко перераховують алкогольні вироби (переважно горілка, шампанське, вино, пиво);
• 70% дітей пиво до алкогольних виробів не зараховували;
• зізнаються, що їх батьки «п'ють спиртне» 60% дітей, і ще 35% говорять приблизно так: «Не п'ють, тільки на свята трішечки»;
• негативне ставлення до п'яної людини висловили всі діти, але до процесу отруєння — лише 20%;
• залучення з рук батьків відбулося у 70%, причому половина з них пробувала «все потрошки», а решта пиво. Прикметно, що при відповіді на це запитання багато дітей сором'язливо посміхались, але говорили що їм не сподобалося. Лише один хлопчик на запитання «Тобі сподобалося?» відповів «Нормально»;
• близько 80% дітей пили дитяче шампанське. Розповідаючи про це, деякі діти казали: «Дитяче шампанське можна, це той же лимонад»;
• цукерки з спиртовмісними наповнювачами їли багато дітей, але всі сказали, що їм не сподобалося;
• в сім'ї отруюється тютюном принаймні одна людина у 95% дітей. У моїй нефрологічній групі (дітей з захворюваннями сечостатевої системи) у всіх, навіть є мами і бабусі;
• деякі діти при згадці про куріння тут-таки переходять на розмову про наркотики. У багатьох одна і та ж думка: «Якщо раз спробуєш, то будеш все життя»;
• що значить бути тверезим, не знає ніхто! Відповіді найнеймовірніші: «Тверезий — це той, хто вчора багато пив», «Тверезий — це побитий», «Тверезий — це який сильно п'яний», «Тверезий — це який багато знає», але частіше відповідали «не знаю»;
• на запитання: «Ти хотів би, щоб твої батьки пили й курили?» всі діти відповідали «ні». Деякі виявляли безвихідність відповідями типу: «Якщо я скажу таткові, щоб він не пив, він поставить мене в куток»;
• на запитання: «А ти будеш, коли виростеш, пити й курити» всі відповідали «ні». Тільки один хлопчик відповів так «Дядько сказав, що якщо захочу, то буду». Причому про алкоголь іноді говорять «ні», «не знаю» з хитринкою в очах, а про куріння всі ствердно і категорично «ні», а дівчатка іноді дуже емоційно висловлювались.

Якось, під час підготовки до обіду ми говорили про їжу, про те, що корисно, а що шкідливо — діти добре орієнтуються в цьому. Але коли я задала запитання: «А що є таке, що деякі люди ставлять на стіл разом з їжею, але це отрута. І люди п'ють цю отруту, а думають, що п'ють гарний напій?» — ніхто не міг здогадатися, не допомогли й допоміжні запитання.

Такі от сумні результати.

Діти дошкільного віку переживають вплив суперечливої інформації про тютюн і алкоголь. Дітям важко зрозуміти, чому батьки кажуть, що ці речовини погані, а самі «п'ють» і «курять». Чому ці «напої» такі гіркі й огидні, але їх ставлять на стіл разом з хлібом і цукерками. Вирішити цю складну задачу їм неможливо без допомоги. Потроху ситуації, в яких дорослі отруюють себе цими речовинами, в уяві дітей стають цікавими, захопливими і цілком нормальними.

Побачене діти відображають в іграх. Спостерігаючи за іграми дітей, можна визначити, наскільки вже дитина запрограмована, і чим частіше в грі появляються сюжети, пов'язані з алкоголем і тютюном, тим сильніше потрібно «бити на сполох». Малюк вперше «закурив» паличку — це має стати першим тривожним сигналом для батьків. І якщо вони дозволять собі розчулено посміхатися з пустощів малюка, то через 8-10 років можуть виявитися безсилими перед проблемою і скажуть, що біда прийшла несподівано і випадково.

Легко можна провести таке спостереження — запропонуйте дітям пограти в такі ігри як «Свято», «Гості», «Прогулянка в парк», «В тата», «У водія тролейбуса» і подивитися, яке місце будуть займати в цих іграх сюжети, пов'язані з алкоголем і тютюном. Їх буде стільки, скільки кожна конкретна дитина бачила в житті й закарбувала в пам'яті.

Наведу лише кілька прикладів з моїх спостережень:

Павлик, 4 роки. Їде на машині, в руках тримає кубик і кричить: «Я п'ю горілку, я п'ю пиво». Вихователь забирає кубик і каже: «Це погана гра, погану горілку і пиво викинемо». Павлик погоджується і, далі пересуваюсь по групі на машині, відштовхуючись від підлоги ногами кричить: «Я їду в магазин по горілку, я їду в магазин по пиво».

Маша, 4 роки. Йде по групі, розгойдуючись. Каже Ані: «Я ніби буду мама, я йду п'яна додому, а ти будеш подруга». Вихователь зупиняє Машу: «Не потрібно грати в таку гру, п'яним бути погано». А вона у відповідь: «А мама була п'яна». вихователь переключає увагу дівчаток на куточок з посудом, вони захопились грою — готують пироги. І раптом Маша каже Ані: «Іди в магазин, купи пиво».

Женя, 2 роки. Сів прямо на землю, знайшов паличку, встромив її до рота — «курить». Мама забрала паличку, викинула. Тоді він знайшов недопалок, встромив до рота. Мама недопалок забрала і теж викинула. Тоді він знайдені недопалки почав ховати в кишеню, хитро поглядаючи на маму.

Кирило, 3 роки. Грає в водія тролейбуса. встромив до рота олівець, ніби цигарку. Мама забрала олівець. Тоді він знайшов іграшкову викрутку, встромив до рота, взяв руль. Їде. Мама стала йому пояснювати: «Де ти бачив, щоб дядя їхав з викруткою в роті чи олівцем? Олівцем потрібно малювати, викруткою ремонтувати». Кирюшик захопився іншим ділом — без «цигарки» в роті гра у водія тролейбуса не вдавалася.

Дитячий садок, підготовча до школи група. Пропоную пограти в гру «Чекаємо гостей». Задаю запитання: «Що потрібно зробити, коли чекаєш гостей?». Відповіді дітей: «Навести порядок в домі, гарно вдягнутися, накрити стіл, купити пиво і шампанське».

В іграх діти реалізують ті свої бажання, які ще не можуть здійснити насправді. В іграх діти виражають свої враження про життя дорослих.

А враження з дитинства ж найсильніші, вони накладають відбиток на все життя. Всі знають, як важливо, щоб з раннього віку дитина спілкувалася із спокійними і доброзичливими людьми, жила в світі природи, мистецтва, читала життєствердні літературні твори (особливо народні казки), брала участь в подіях, що несуть позитивну інформацію.

Алкоголь і тютюн як наркотичні речовини, а також звичка до тютюново-алкогольних виробів і процес ритуального самоотруєння, чим по суті є так зване «пиття» і «куріння», несуть негативну інформацію, що руйнує правдиві уявлення про нормальний здоровий спосіб життя.

Тому формування тверезницьких переконань потрібно починати з народження. Тверезість — це природний і нормальний стан людини, і, якби ми жили в природних і нормальних умовах, то й мови не було б про якесь спеціальне виховання. Люди б просто народжувались, жили, розвивались, пили, їли продукти, що підтримують життя, працювали, спілкувались з іншими людьми, любили, продовжували свій рід. Але, на жаль, ми живемо в умовах інформаційно-фінансової агресії, коли людям свідомо і наполегливо нав'язуються стереотипи руйнівної поведінки. Ми живемо в умовах збоченого розуміння життя, коли в свідомості багатьох людей все змішалося, викривилося, вивернулося навиворіт. В результаті в суспільній свідомості є хибна думка, що алкоголь, тютюн та інші наркотики — це невід'ємна частина життя сучасної людини, і начисто забута багатьма істина: тютюн, алкоголь та інші наркотики — це отрути, а тверезість — природний стан людини, сім'ї, суспільства.

На жаль, наші діти про тверезість не знають, а от про наркотичні отрути чують часто. Чують і бачать. З раннього віку і щоденно спостерігають процес отруєння у своїх близьких, знайомих, сусідів і особливо, у батьків. Дорослі, які безтямно люблять своїх дітей, не усвідомлюють, що розкурюючи цигарки і випиваючи на очах у дітей вони виступають потужними програмістами, яскравим прикладом і взірцем для наслідування. То чи варто дивуватися тому, що їхні діти, ледь-ледь відчувши себе дорослими (12-15 років), обов'язково візьмуть до рук цигарки і чарки, і нічим від цього згубного заняття їх вже не відволікти.

Особливо часто бачать і чують малюки про тютюн і алкоголь у засобах масової інформації: телебачення, радіо, газети, журнали, книжки.

Особливу роль відіграє телебачення. Ще 15-20 років тому, навчаючи майбутніх вихователів в педінститутах застосуванню технічних засобів у педагогічному процесі, обов'язково попереджали, що дитина має дивитися телепередачі не більше 15 хвилин! А скільки хвилин, годин проводить біля екрану сучасна дитина? Телевізор прийшов навіть в дитсадок. Він, як і відеомагнітофон буває дуже потрібен. Але лише іноді. Наприклад проілюструвати сюжетом якусь частину заняття або переглянути відеозапис свята. І не більше. Коли ж вихователь саджає перед телевізором дітей для перегляду мультфільмів, то турбується він зовсім не про їх розвиток. Відомо, що сам процес тривалого перегляду передач згубно позначається як на фізичному, так і на психічному здоров'ї дітей. Тим більше, якщо дитина дивиться все без розбору — і дорослі передачі, і фільми, і рекламу. Інформація агресивна, суперечлива, володіє цілим комплексом установок, що програмують дитячу свідомість, дають викривлене уявлення про світ, про життя дорослих людей тощо. В тому числі нав'язування сюжетів і моментів тютюново-алкогольно-наркотичної тематики.

Багато дорослих уже перестали звертати увагу на те, що на екрані майже щохвилини миготять цигарки, бокали, пляшки, шприци; ведуться розмови, де, як, з ким отруїти себе. Курять дівчатка і бабусі, міліціонери й злочинці, школярі та вчені, елегантні дами і навіть герої мультфільмів. У дитини виробляється стійкий взаємозв'язок понять: людина-цигарка, людина-алкоголь. В уявленні дитини алкоголь і тютюн стають неодмінними супутниками людського життя. Мало того, це — частина такого бажаного і загадкового дорослого життя. В свідомості маленького глядача формується також уявлення про тютюнові та алкогольні вироби як про ритуальні (святкові) «напої». Вдало зроблена справа, радісна зустріч, святкове застілля — тут же поллються з екранів телевізора алкогольні отрути, потягнуться струмені тютюнового диму. Та ще й неодмінно крупним планом у вигідному ракурсі. Малюк так само добре засвоює, що алкоголь і тютюн — засоби, які дорослі використовують в важкі хвилини переживань,страху, невдач. І йому не потрібно усвідомлювати і обдумувати ці ситуації. Багатократний перегляд таких передач зробить своє діло. Але пізніше, потрапивши в таку ситуацію, більш доросла дитина нікому не зможе пояснити, чому вона потяглася до цигарок чи пива. Просто спрацює стереотип поведінки, вироблений під дією багатократно бачених сюжетів.

Ще один, характерний для останнього десятиліття абсурд — пропаганда алкоголепиття і тютюнокуріння у дитячій літературі.

Отже, дитині про алкоголь і тютюн говорять. Говорять не правду, а брехню, говорять люди непорядні, зацікавлені в виробництві та збуті тютюново-алкогольної продукції. Вони отримують за це гроші, а батьки — хворих і слабоумних дітей, суспільство отримує злочинців і самогубців, пожежі, аварії, розлучення та інші проблеми. Ті, хто програмує наших дітей на тютюново-алкогольні отруєння в майбутньому, говорять багато і регулярно. А батьки мовчать. Не можуть або не хочуть дати їм правдиву інформацію і захистити від брехливої.

Більш того, через неграмотність батьки ще й залучають дітей до алкоголю.

Що таке залучення? Це перше потрапляння отрути в організм. При цьому запускається механізм знешкодження отруйних речовин і, чим раніше буде запущений цей процес, тим сприятливішим буде підґрунтя для розвитку залежності в майбутньому. Тому будь-яка доза алкоголю, отримана дитиною, небезпечна і загрожує важкими наслідками. Особливе значення має внутрішньоутробний період розвитку людини. Особливо небезпечно, якщо мати, не відаючи того, запустила наркотичний механізм у своєї майбутньої дитини в той момент, коли труїла себе тютюном, алкоголем чи наркотиками, нехай навіть в мінімальних дозах. До того ж жінка в перші 2-3 місяці часто не знає про те, що стане матір'ю, і в цей найбільш важливий для дитини період труїть її, якщо дозволяє собі «випити» й «закурити».

Наступний і дуже важливий момент залучення — це перші враження малюка, коли він знайомиться з світом. Немовля відразу після народження має дуже добрий нюх, і природно, запам'ятовує перші запахи від батьків як рідні, приємні та бажані. Дивно і вкрай протиприродно чути, коли дівчина каже, що їй подобається, коли від хлопця йде запах тютюну чи алкоголю і вона асоціює ці запахи з образом справжнього чоловіка. Адже такі вподобання сформувались у неї в ранньому віці від вражень, пов'язаних з батьком чи дідом, особливо, якщо вони любили дівчинку.

Залучення — не завжди той момент, коли дитина прийшла додому, ледь тримаючись на ногах, чи той момент, коли батьки вперше відчули від неї запах тютюну. Залучення може відбутися і раніше, пройти абсолютно непомітно для батьків і практично безболісно для дитини.

Можливо, дитині пощастило, і її зачала і виносила твереза мати. Але далі її підстерігають такі ситуації, у яких, знову ж таки, через непорозуміння, вона може бути залучена із рук батьків.

Існує цілий ряд продуктів, до складу яких входить етанол (алкоголь) — це цукерки з алкогольними наповнювачами, тістечка, кефір тощо. І хоча алкоголю в цих виробах краплі й ковточки — але ж і вага немовляти дуже мала. І те, що не може суттєво зашкодити дорослому, для малюка може стати небезпечним.

Із статті д.е.н. Б. Іскакова, д.х.н. С. Жданова, д.б.н. О. Хоперської «Этот «безобидный" кефир»: «Кефір — продукт слабоалкогольний, і якщо для дорослих це безпечно, то для грудних дітей має суттєве значення. Річ у тім, що ті незначні дози алкоголю, які присутні у кефірі, можуть з великою ймовірністю включити так званий механізм алкопрограмування... Немовля масою від 5 до 10 кілограмів випиває щоденно від 200 до 400 грамів кефіру з етанольністю від 0,009 до 0,34 і засвоюваною етанольністю від 0,1 до 0,5 відсотка. В перерахунку на дорослий еквівалент це рівнозначно щоденному прийомові від одної до двох склянок горілки! Звісно, в такому разі алкопрограмування для цього немовляти гарантовано і триває від кварталу до півроку... Переважна більшість країн Америки і Західної Європи рішуче відмовилася від слабоалкогольного кефіру на користь його безалкогольного аналога — йогурту... Прихована алкоголізація мільйонів людей у ранньому віці несе в собі загрозу для генофонду!...»

Особливу увагу слід звернути на моменти так званих «післясвят», коли малюки з цікавості чи помилково допивають із залишених на столі келихів, чарок, пляшок.

Ввечері в сім'ї трьохрічної Юлі були гості. Накрили стіл, поставили алкогольні вироби. Мала з цікавістю спостерігала за дорослими, як вони весело спілкувались і пили із красивих бокалів. Заснула Юлечка рано. Гості розійшлись пізно. Втомлені мама й тато лягли спати, залишивши прибирання стола до завтра. Наступного ранку Юля прокинулася раніше за всіх. Побачила стіл, заставлений посудом. Їй пригадалося, як вчора дорослі цікаво пили із бокалів. Дівчинка брала келихи, нюхала, заглядала в них, а потім стала пити то з одного, то з іншого. Морщилася і кривилась, але попробувала з усіх.

Ще сумніше і абсурдніше, коли батьки свідомо дають дітям пиво чи вино для забави, чи через помилкові уявлення, що це може бути корисно для дітей.

Не повчання дорослих виховують, а те середовище, в якому живе дитина.

Якщо вона з раннього віку регулярно спостерігає процес отруєння тютюново-алкогольними отрутами і при цьому бачить позитивне ставлення до нього з боку дорослих, то в неї сформується установка на самоотруєння.

Якщо дитина бачить тютюново-алкогольні отруєння дорослих, підкріплені негативними емоціями (батько отруювався і бив маму), то це ще не значить, що вона зробить вибір на користь тверезого способу життя. Скоріш за все, вона повторюватиме ту ж модель поведінки, коли виросте.

Ну а якщо дитина бачить процес самоотруєння, підкріплений негативними моментами з одного боку, а з іншого бачить тверезий спосіб життя, то є всі підстави вважати, що вона зробить вибір на користь тверезості.

Якщо дитина живе і з людьми тверезими, і з людьми, які отруюють себе «культурно», то її вибір буде залежати від того, де їй було краще, веселіше, радісніше.

В сім'ях закоренілих алкоголіків бувають тверезі діти, в сім'ях «культурно питущих» їх практично нема.

Висновок: виховувати тверезницькі переконання у дітей потрібно. І говорити при цьому про тютюн і алкоголь доведеться, але потрібно дуже уважно і обережно ставитися до просвітницьких бесід, грамотно організовувати виховний процес. І перш за все вихованням тверезницьких переконань мають право займатися лише ті, хто сам веде тверезий спосіб життя.

Частина 2. Батькам, які живуть тверезо

Жодна людина, навіть переконаний тверезник, не може бути застрахована від розвитку тютюново-алкогольної наркотичної залежності у своїх дітей у майбутньому. Адже діти живуть і вчаться не лише в сім'ї, але й в інших місцях. Особливо небезпечний той агресивний інформаційний простір, де живе і розвивається маленька дитина.

Добре, якщо сім'я малюка, як і сім'ї близьких родичів і друзів, живе тверезо, тоді й дитина ростиме людиною тверезою, хоча в підлітковому віці проблеми і неприємності, пов'язані з алкоголем, все ж можуть виникнути.

В родині Ані всі без винятку дорослі живуть тверезо. Більшість родичів теж. А ті, хто все-таки бував «п'яним», вели себе як правило, агресивно, лякаючи і засмучуючи дівчинку. В компанії, де отруюються, Аню не водили. І у дитини навіть розмови не виникало на тютюново-алкогольні теми. Але у віці 13 років дівчинка потрапила в компанію підлітків, де спробувала і алкоголь, і тютюн. Причому зробила це з певним задоволенням від думки, що вона така ж як і всі — сучасна і доросла дівчина. Пізніше вона почала сумніватися — а чи праві батьки, адже навколо всі «п'ють» і «курять». Через певний час, переймаючись протиріччями, вона звернулася до батьків із зізнанням, що в компаніях, де молодь «п'є» і «курить», вона почувається погано. Сама пішла і прослухала курси зі звільнення від тютюново-алкогольної залежності, отримала багато знань і здобула твердість тверезницької позиції. До 15 років Аня навчилася відстоювати своє право бути тверезою і не курити. При цьому стосунки з друзями в неї залишились такими ж, а ті компанії, де основне заняття — труїти себе алкоголем і тютюном, вона легко і без жалю покинула. Мало того, до неї потягнулись найбільш цікаві хлопці. Тепер Аня переконана: тверезість — це добре!

Що стало передумовою бажання труїти себе алкоголем і тютюном? Те середовище, в якому дівчинка жила поза сім'єю. І чому вона не потрапила у тенета тютюново-алкогольно-наркотичної залежності? Тому що була щира і непохитна позиція батьків щодо тверезості. Правильно побудований процес виховання в дошкільному віці й особистий приклад батьків — це орієнтир, завдяки якому доросла дитина, хоча і збилася з дороги, завжди зможе вирівнятися.

Складніша ситуація там, де дорослі прийшли до тверезості в той час, коли їхні діти вже підросли. Відомо, що основні риси характеру закладаються до 5 років. Значить, до того, як дорослі вирішили стати на дорогу тверезості, вони вже встигли запрограмувати своїх дітей на тютюново-алкогольні отруєння в майбутньому і пропустити сприятливий час для формування тверезницьких переконань.

Отверезився дорослий член родини, можливо, навіть всі дорослі, і заспокоїлись: живуть собі, радіють своєму новому тверезому життю. Але чи приймуть ці нові переконання їхні діти? Ось і виходить, що у тверезих батьків зустрічаються діти, що отруюють себе тютюном і алкоголем і наркотиками. Чому так відбувається?

Діти програмуються щогодинно і всюди, вміло і продумано заманюються в наркотичні тенета. Вони беруть приклад не лише з батьків, але й з інших людей: спортсменів, акторів, знайомих, родичів, друзів і навіть просто перехожих. Чи завжди авторитет батьків для дітей непохитний і бездоганний? На жаль, не завжди. Значить, наступний етап за отверезінням батьків — цілеспрямована робота з формування тверезницьких переконань у своїх дітей. Одна з заповідей Г.А. Шичко — «вибрався сам — допоможи іншому». Всім, хто звільнився від тютюново-алкогольної залежності, відомо й те, що найкращий спосіб закріпити результат — це провести по сходах, що ведуть вверх, до тверезості, когось ще. Перш за все, своїх дітей. Навіть якщо дитина ще не має звички до тютюну, навіть якщо вона навіть не залучилася до цих отрут — варто добре продумати і вміло організувати виховне середовище для того, щоб дитина прийняла тверезість як переконання.

Форми і методи роботи залежать від віку дитини, але принципи одні й ті ж самі:

Це, перш за все:

• абсолютна тверезість батьків і осіб, що мають безпосередній виховательський вплив на дитину;
• основна мета — сформувати у дитини тверде переконання, що алкоголь і тютюн — отрути. Всі дії відносно цих речовин мають бути такими, якими вони були б відносно будь-яких інших отрут;
• створення багатого інформаційного середовища, аби дитина постійно чула правду про наркотичні отрути, а будь-який абсурд, нав'язуваний ззовні, своєчасно і переконливо розвінчувався;
• емоційний, психологічний і предметний клімат життя дитини повинні бути сприятливими для її розвитку.

Перше, що з раннього дитинства має бути засвоєне дитиною — це те, що тютюновий дим і алкоголь — це отрути. Для цього треба, щоб кожен раз, коли маленька дитина зустрічає (навіть поглядом) алкогольний чи тютюновий виріб чи чує про них, дорослі вели себе так, як би вони вели себе, натрапивши на інші отрути. Перш за все потрібно спостерігати і прослідкувати (не пропустити) момент, коли ще зовсім маленька дитина вперше зацікавиться цигаркою чи пляшкою. Цей момент, як і всі наступні спроби малюка, наприклад, підняти і понюхати недопалок, повинен мати особливо яскраве негативне забарвлення реакції дорослого. Дорослий повинен різко і навіть трохи несподівано сказати дитині, висловлюючи глибоку огиду і страх: «Кинь!» «Кака!» Яскраві враження раннього віку вкарбовуються у підсвідомість назавжди. Негативне ставлення до виробів такого роду серйозно ускладнить спробу «закурити» чи «випити» у підлітковому віці.

Важливо також не пропустити жодного моменту, коли дитина зображає ситуацію алкогольного чи тютюнового отруєння у грі. Дорослий повинен відреагувати так, щоб у дитини залишилося враження, що вона зробила щось погане. Але ні в якому разі не лаяти дитину, не обговорювати цю ситуацію з іншими і не карати — одним словом, не загострювати уваги на цьому негативному моменті. Найкраще переключити дитину і захопити новою грою.

Коли Кирилко грався у водія тролейбуса, він неодмінно «курив» олівець. Нічого іншого в 3 роки він ще про водія не знає. Мама відволікла хлопчика від «куріння», але розвинула гру по-іншому: тролейбус зламався і його потрібно ремонтувати, водій стомився і пішов додому тощо.

Наступний момент. Дорослі можуть використовувати алкогольні вироби (горілку) для протирання брудних поверхонь, рук, з поясненнями для дитини: «Горілка — це така речовина отруйна, від неї всі мікроби дохнуть». Наприклад у нашій родині пляшка горілки стоїть в туалеті, поруч баночка з ватними тампонами. Дуже зручний засіб для дезінфекції унітазного круга, доступний і маленьким дітям. Алкогольний виріб, запах, вигляд будуть асоціюватися з туалетом, що само по собі буде формувати ставлення до алкоголю як до технічної рідини. Пляшку горілки можна тримати на поличці, де тато зберігає машинне мастило, розчинник чи інші технічні рідини, або в шафці з побутовою хімією у мами — там, де їм справжнє місце, але не на кухні й не в холодильнику.

Є різні варіанти застосування спиртовмісних виробів як технічних рідин, потрібно лише проявити креативність і придумати способи переконати дитину, що алкоголь призначений не для вживання всередину (це страшна помилка багатьох людей) а є отрутою для всього живого і хорошою технічною рідиною.

Друге. Потрібно впевнено і аргументовано розвінчувати нав'язувані зовні брехливі уявлення про алкоголь і тютюн. Всякий раз, коли дитина явно піддається програмуванню на тютюново-алкогольне отруєння при перегляді реклами, художніх фільмів тощо., потрібно ненав'язливо і переконливо цей абсурд розвінчувати. Причому слід враховувати, що дітям дошкільного віку не важливі подробиці й наукові доказі, але дуже важливі емоційне забарвлення і переконаність дорослого. Дітям же шкільного віку потрібні докази, переконливі аргументи. Для цього дорослі мають бути добре підготовлені завчасно. Джерелом правдивих знань можуть бути не всі друковані видання, набагато більше корисної і переконливої інформації можна почерпнути із самого життя.

Для досягнення позитивного результату в вихованні важливо, щоб пропонована правдива інформація була піднесена у вигляді простої дружньої розмови, але не в вигляді повчання. Слід пам'ятати, що не можна перевантажувати дитину і потрібно якнайчастіше запитати її думку.

Прийоми повідомлення дитині потрібних знань, що формують переконання, можуть бути різними:

1. Пряме (безпосереднє) звертання до дитини.

Цей прийом добре застосовувати до дітей старших за 6 років, в ситуаціях, коли потрібне просте пояснення чи просто розмова вийшла на те, що таке наркотичні отрути, як вони негативно впливають на людей тощо.

Батьки з сином гуляють в парку і зауважують, що його увагу часто привертають молодики з пляшками пива в руках. Дитина дивиться на них з інтересом. Батько каже: «А знаєш, мені шкода цих хлопців — вони так помиляються. Вони думають, що п'ють напій, але насправді у пиві є алкоголь, до якого вони так звикають, що не можуть без нього жити. А алкоголь — отрута для всього живого. Він потроху руйнує все всередині — і серце, і шлунок, і навіть мізки. Пам'ятаєш дядю Федю? Він такий хворий і нерозумний, і весь час з горілкою. А він теж був молодим і так само ходив з пивом, і не знав, що зіп'ється».

Або:

Батько з сином стоять на зупинці. Поруч чоловік курить. Батько пропонує синові відійти в сторону і каже: «Я завжди відходжу від тих, хто курить. Тютюновий дим дуже отруйний навіть для того, хто просто стоїть поруч».

2. Непряме (опосередковане) звернення до дітей.

Звертаючись до іншої людини в присутності дитини висловити свою думку, повідомити потрібну на даний момент інформацію. Цей прийом використовується тоді, коли дитина не бажає слухати прямого звернення до себе, а також для посилення ефекту сприйняття інформації (часто діти ігнорують те, що кажуть їм особисто, але з великим інтересом слухають і запам'ятовують те, про що дорослі говорять між собою). Цей прийом дуже добре застосовувати до впертого малюка, або коли дитина перевантажена повчаннями і настановами з боку дорослих.

3. Репліка яскравого емоційного забарвлення.

Цей прийом найефективніший для дітей раннього віку. Малюки запам'ятовують запропоновану інформацію в багато разів краще, якщо вона була піднесена в яскравій емоційній формі. Про це добре знають вихователі дитсадків, тому на заняттях вони використовують величезну кількість ігрових прийомів, сюрпризних моментів, часто змінюють інтонацію, використовують різку зміну гучності й темпу оповідання тощо.

Ані було 10 місяців від народження. Вона дуже добре розвивалась, рано почала говорити і ходити і була активною дівчинкою, всюди лізла і все пробувала на смак. В сім'ї, де жила Аня, були літні члени родини, які вживали сильнодіючі ліки і часто забували прибрати їх в недоступне для дитини місце. А в родині сусідів в цей час сталася страшна подія. Дві трирічні дівчинки грались в лікаря: одна другу нагодувала таблетками і наїлася сама. Одну дівчинку врятувати не вдалося. Анина мама, шокована цим випадком, знаючи про забудькуватість літніх членів родини і хвилюючись за безпеку доньки, провела такий виховний прийом. Розклала по кімнаті різні таблетки. Аня прокинулась, почала активно пізнавати світ, хапала все, що потрапляло їй на очі, тягнула до рота, пхала в кишені. Але як тільки вона знаходила таблетки і простягала до них руку, мама голосно і перелякано говорила, навіть скрикувала: «Кинь! Це таблетки!» Кілька таких повторень — і Аня стала обходити таблетки стороною і ніколи не брала їх до рук. Ставши дорослою, вона розповідала, що кожен раз, коли їй потрібно прийняти таблетку, її охоплює якась несвідома тривога і бажання впевнитися — а чи справді це безпечно.

4. Рішуче відкидати ситуацію, в якій треба спостерігати тютюново-алкогольні сюжети, слухати і говорити про них.

Цей прийом дуже ефективний для впливу на дитину без зайвих слів. Якщо батьки рішуче відкидають необхідність брати участь в п'янках, виходять з кімнати, де отруюються тютюном, виключають телевізор в моменти, коли там демонструються сцени «пияцтва» або рекламують алкогольні отрути, відкладають в сторону журнал з зображенням алкогольних і наркотичних виробів, то дитина без пояснень засвоює позицію несприйняття тютюново-алкогольних отрут і отруєнь ними.

5. Використовувати художню літературу, твори мистецтва, щоб показати, що тверезість — природний стан людини.

Літератури та інших мистецьких творів, які б напряму оспівували тверезість, дуже мало. Це справа майбутнього. Але, читаючи гарні казки, дитячі твори, слухаючи музику, завжди можна на прикладі показати дитині, що погано, а що добре. Є один дуже простий, ефективний, і перевірений багатьма поколіннями спосіб — це казки, колискові, повчальні оповідання про минувшину і тихі приговорювання перед сном. Народ має величезну кількість казок і байок, є чудові дитячі твори сучасних авторів. Вибрати можна будь-які з них, але обов'язково з хорошим кінцем і життєствердним настроєм.

Будь-яку гарну казку можна використати, щоб наочно показати, що тверезість — це добре. Наприклад в казці дурному протиставляється розумний, лінивому — працьовитий, злому — добрий тощо. Після закінчення казки треба поговорити про її зміст і зробити самому або допоміжними запитаннями підштовхнути дитину до висновку: дурним, лінивим, злим бути погано, а алкоголь і тютюн якраз і роблять людей такими. Деякі казки прямо підкреслюють всю шкідливість пияцтва. Їх теж можна використовувати, але для дітей трохи старших. Такі казки батьки можуть вигадати самостійно.

Ще один важливий момент — колискова. За день навіть дуже маленька дитина, яка, здавалося б, захоплена лише грою зі своїми іграшками, накопичує цілий комплекс небезпечних для психіки станів, емоційних переживань. Адже вона бачить і чує багато такого, що її лякає, засмучує, та й просто неприємного. Можливо, їй запала в голову якась дурна думка і крутиться там, не даючи спокою. Якщо малюк засне з цією думкою, то вночі вона засвоїться і піде в підсвідомість. Не дарма ж існує звичай благословляти діток перед сном. Батьки мають потурбуватися, щоб до того, як дитина засне, її думки були повністю звільнені від всього поганого. Навпаки, примовляннями і колисковими, повторюваними щовечора перед сном, можна дати безліч позитивних установок на майбутнє.

6. Відвідувати з дитиною проповіді, світські заходи, свята, на яких пропагується і утверджується тверезість.

7. Організовувати для дитини працю, дозвілля і просто спілкування з людьми, що ведуть тверезий спосіб життя. Це найпростіший і найрезультативніший спосіб залучити дитину до тверезого способу життя. Людина, що виросла у доброму тверезому середовищі, має набагато більше шансів лишитися природним тверезником, ніж той, хто виріс у середовищі, де були прийняті ритуальні самоотруєння алкогольними отрутами.

Підносячи дитині різні знання про алкогольно-тютюнову проблему, треба пам'ятати, що говорити про наркотичні отрути можна лише в крайньому випадку і лише для того, щоб протиставити брехливій інформації, що нав'язується зовні, інформацію правдиву. Не можна довго і детально розповідати дитині про алкоголь, тютюн і наркотики як вироби, які деякі люди вживають всередину. Особливо небезпечно описувати стан так званої «ейфорії», способи приготування, вживання, поведінку «п'яного», оскільки те, що для дорослого є непристойним і огидним, дитині може здатися кумедним і цікавим.

Батько повернувшись з роботи і бажаючи показати синові всю мерзенність пияцтва, став розповідати, як щойно на вулиці став свідком гидкої сцени: якийсь «п'яний» дядько упав у калюжу. А син, що слухав батька, раптом згадав, як йому хотілося залізти в калюжу, стрибати в ній, розбризкуючи воду і тупати ногами, але йому це суворо заборонили. А п'яному це робити можна, значить алкоголь — це те, за допомогою чого можна зняти всі заборони.

До того ж те, про що часто говорять, викликає інтерес. Тому, навіть бажаючи блага своїй дитині й розказуючи часто про тютюн, алкоголь можна отримати протилежні результати.

Якщо вже говорити, то:

— про те, що алкоголь і тютюн — отрути;

— про те, що люди, які «п'ють» і «курять», сильно помиляються;

— про те, як чудово жили, живуть і будуть жити будуть тверезі люди.

Дуже важливо сформувати у дитини таке світосприйняття, при якому інформаційним агресорами різних мастей буде дуже важко прищепити спотворене розуміння тверезості і суті тютюново-алкогольних отруєнь.

Третє. Необхідно формувати у дитини усвідомлення себе як частини великого цілого. Найкращим способом буде залучення дитини з ранніх літ до віри наших предків, допомогти усвідомити, що вона — творіння Боже, його мала частинка, що вона завжди захищена, але й вічно відповідальна. Її життя залежить від того, як живуть інші, і від її власних вчинків. Частіше ставте дитину в положення, коли від її вчинків буде залежати добробут сім'ї, батьків, колективу дітей, домашніх тварин тощо.

Четверте. Потрібно створювати радісну налаштованість на все, що відбувається навколо, оточує дитину. Будь-яку, навіть важку для дитини ситуацію, будь-яку подію далекоглядні батьки повинні перетворити на дріб'язкову чи смішну ситуацію, яку легко або не дуже легко, але можна вирішити. А на реагування слізьми на неприємні для дитини моменти життя батьки мають відповідати стриманим спокоєм, тоді дитина зрозуміє, що коли вона кисне, жаліється, дратується, вона допомоги, співчуття, підтримки не одержить, а тим більше бажаної уваги. А тоді, коли вона терпляча, стримана і весела, їй прийдуть на допомогу, підтримають, будуть охоче з нею спілкуватися і вона отримає стільки уваги, стільки їй потрібно.

Батьки завжди повинні вести себе так, щоб дитина зрозуміла: привернути до себе увагу дорослих і добитися бажаного можна лише хорошими вчинками. На негативні прояви поведінки дитини батьки реагувати не повинні ні добре, ні навіть негативно, оскільки ляпанець, зауваження чи ще якась негативна реакція дорослого — це також прояв уваги, того, чого дитина так добивається. В підлітковому віці всі діти в тій чи іншій мірі відчувають самотність і недостатність визнання, і той, хто в ранньому віці привертав увагу дорослих поганою поведінкою, може потягнутися до алкоголю, наркотиків через неусвідомлене бажання привернути до себе увагу решти дорослих.

І особливо важливо вчити малюка шукати «маленькі радощі» в кожному моменті його житті, в кожному предметі, що його оточує. Дуже яскраво описує це в своєму оповіданні «Радощі» Л. Воронкова:

«Діти сиділи на колодах і розмовляли:

— А в мене радість, — сказала Оленка, — у мене нова стрічка, дивіться, яка блискуча!

— У мене теж радість, — сказала Таня, — мені кольорові олівці купили... І діти наперебій стали хвалитися — хто вудочкою, хто новою сорочкою. Лише Іванко слухав і нічого не казав.

— А в Іванка ніякої, навіть маленької радостинки немає, — сказала Оленка, — сидить і мовчить.

— Ні, є, — сказав Іванко, — я квіти бачив... Коли я заблукав у лісі. Вже вечір, кругом темно. А квіти стоять білі, ніби світяться.

Діти засміялись:

— Чи мало в лісі квітів? Теж радість знайшов!

— А ще я зимою бачив дахи... Сонце світило, на них сніг був. З одного боку дах синій а з іншого рожевий, і весь блищить!

— Ото вже, — сказав Петрик, — ніби ми снігу на дахах не бачили. А що він був синій та рожевий, то ти вже вигадав...

— Може у тебе ще якість радощі є? — запитала Таня.

— Є, — сказав Іванко, — ще я бачив срібних рибок.

— Де? У ставку? В річці? — Петрик аж підскочив.

— В калюжі, — сказав Іванко. — після дощу під яблунею була калюжа. Блакитна. А в ній сонце світило. І вітер був. Вода дрижала і в ній срібні рибки грали.

— Ото плетун, — сказала Оленка, — ніяких в нього радощів нема, от він і придумує.

Оленка сміялася, а Таня сказала задумливо:

— А може, в нього цих радостинок більше, ніж у нас. Адже він їх де завгодно знайде...»

П'яте. Створювати таку емоційно-виховну атмосферу, яка спонукала б дитину займати активну життєву позицію.

Життя маленької людини має бути насичене подіями, трудовими досягненнями, спілкуванням з різними людьми, іграми і розвагами. Важливо, щоб дитина постійно відчувала себе потрібною, здібною, впевненою в результаті своєї діяльності й у власних силах. Найголовніше: батьки повинні визнавати право дитини на самостійне вирішення будь-яких, навіть складних життєвих завдань, ніколи не лаяти за помилки. У випадку невдачі малюка реакція дорослого має бути такою: «Добре, що ти це зробив, але наступного разу спробуй зробити інакше».

Чотирирічний Альоша грався з новенькою заводною машинкою. Раптом в машині щось зламалося, Альоша не зміг привести її в рух. Він пішов до мами і та сказала йому: «Постав машину на поличку, тато прийде з роботи і відремонтує її». Але Альоша не послухав маму і став колупати машину викруткою, стукати по ній... Раптом щось тріснуло і машина розвалилась. Ввечері прийшов тато, подивився на машину і сказав, що зробити її цілою можна, але заводитися вона вже не буде. Альоша заплакав. А тато спокійно сказав: «Що поробиш, зате тепер ти знаєш, що стукати по машині не можна. Наступного разу будеш акуратнішим. А коли ти виростеш, то зможеш ремонтувати не лише іграшкові, а й справжні машини». А мама додала: «Ти всього навчишся».

Потрібно навчити дитину з раннього дитинства постійно знаходити собі заняття. Якщо малюк сам не може зайняти себе, дорослий може допомогти йому — затіяти гру чи якусь справу, захопити дитину, а потім непомітно піти, давши їй можливість діяти самостійно. Кожну нову іграшку потрібно обігравати з дитиною, тобто показати способи її використання.

Батьки повинні зважати на думки і пропозиції дитини, навіть якщо з точки зору дорослого вони малозмістовні. Зважати, але не потакати!

З раннього дитинства переконати дитину, що погано бути байдужим, лінивим і пасивним. Життя має бути радісною пригодою, наповненим змістом і значенням для себе і для інших.

І останнє, але дуже важливе.

Слід оберігати дітей від компаній, в яких дорослі отруюють себе тютюново-алкогольними отрутами: відмовлятися від запрошень або лишати дитину вдома. Принаймні, чинити так до 7 років. Невідомо, як дитина оцінить побачену ситуацію «пияцтва», навіть якщо його мама й тато залишаться тверезими.

Із спогадів Ані:

«Мені було 4 роки. Ми всією сім'єю пішли в гості до родичів, які неодмінною умовою свята вважали алкогольні отруєння. Було багато різних гарних пляшок, про вміст кожної дорослі говорили з захопленням невідомі мені слова, потім розливали в красиві келихи і пили. І пили багато разів. Але чомусь мої мама і тато не пили і навіть відмовлялись налити собі це в келих, навіть не чокались з усіма. Мою маму вмовляли, вона жартувала, сміялася і пила компот. Я обдумувала цю ситуацію весь вечір і ще наступний день і вирішила, що раз мама так робить, значить, так правильно. Адже мама все знає».

В цій ситуації наочно показано переважання авторитету матері, і, як наслідок, зроблений вибір. Якби серед людей, які отруювали себе алкоголем була людина більш авторитетна для дитини, або дуже їй симпатична — вибір міг би бути іншим.

Також слід оберігати дитину від перегляду телепередач. Зараз усі без винятку передачі й фільми наповнені тютюново-алкогольними і навіть пов'язаними з наркотиками сюжетами.

Із спогадів Ані:

«Коли я була ще дуже маленькою дівчинкою, мені дуже хотілося перед тим, як випити щось, стукнутися своїм кухликом об кухлик іншої людини. Але мама й тато постійно відмовлялись так робити. Мама навіть сказала якось сердито: «Так роблять погані дядьки!». А я не повірила, тому що по телевізору бачила, як нарядні дяді й тьоті стукались красивими фужерами. До того ж, коли приїжджав дідусь, він згоджувався стукатися зі мною, а він же не поганий дядько».

Слід звертати увагу на моменти, які так чи інакше можуть сприяти формуванню у дитини проалкогольної налаштованості (програми). Це такі на перший погляд незначні моменти як цокання (нехай навіть і лимонадом), дитяче шампанське на святковому столі, безалкогольне пиво тощо. Вони привчають дитину спершу до самого процесу ритуального самоотруєння ставитися позитивно, і в ігровій формі виробляються навики майбутнього пияцтва. Адже використання дитячого шампанського — це, по суті, гра в велике доросле застілля, а безалкогольне пиво, випите при дорослих, знімає психологічний бар'єр природної в таких випадках сором'язливості.

Частина 3. Батькам, які дозволяють собі «випити» і «закурити»

Існує досить велика група дорослих людей, які вважають себе загалом людьми тверезими, але задля якогось дивного «так годиться» не можуть відмовитися «випити» у наполегливій компанії. Є такі, які взагалі дозволяють собі «випити» і «закурити», нехай навіть приховуючи це від малої дитини. Ця категорія батьків може прочитати попередній розділ і навіть скористатися викладеними в ньому порадами, але результату чекати не варто — його найімовірніше і не буде.

Більш того, в сім'ях «запеклих алкоголіків» іноді можуть вирости діти, що повністю відкидають алкоголь, оскільки вони бачили огидні сцени, переживали гіркі хвилини страху і самотності, коли хтось із батьків у стані сильного сп'яніння вів себе агресивно чи непристойно. В цьому випадку батьки виступали для своїх дітей антиалкогольними програмістами, власним прикладом виховуючи відразу до п'яниць і пияцтва. А от в родинах, де «культурно п'ють», тверезих дітей практично не буває. В таких сім'ях всі діти теж починають рано і «культурно» труїтися. Тут батьки виступають для дитини алкогольними програмістами, власним прикладом привчаючи дитину до отруєння наркотичними отрутами. Таким батькам варто знати принаймні два наступні моменти:

• абсолютно незалежно від нашого бажання і від того, знаємо ми про це чи ні, існує закон, за яким кожна людина, що труїть себе тютюново-алкогольними отрутами, обов'язково пройде шлях від малих доз до великих, від слабких наркотиків до сильних. Темпи просування по цьому шляху у всіх різні: хтось дуже швидко, за 5-10 років, хтось повільно; хтось зможе вчасно зупинитися і уникнути долі «алкаша», але за їх гріх вживання отрути відповідатимуть діти і внуки;
• є ще один закон, обійти який неможливо: перше покоління починає «пити», друге продовжує, а третє «спивається».

Чи варто ставити на завідомо програшну карту своє життя, життя своїх дітей та внуків?

Висновок. Тверезість суспільства і наші діти

Сучасне суспільство вкрай наркотизоване. Наслідки цього стану важкі як для окремих людей, так і для суспільства в цілому. Лихо прийшло в кожен дім так само, як приходить воно в кожну сім'ю після тяжкої, руйнівної війни. Горе поглинуло більшість людей: або людина страждає через свою власну залежність, або співстраждає із своїми рідними і близькими.

Саме тому все більше людей починають усвідомлювати, що втрата тверезості — це головна причина багатьох лих, і починають шукати способи повернути собі, своїм рідним і всьому суспільству природний стан духу і тіла будь-якої людини — стан тверезості.

Щоб успішно протистояти заманюванню дітей у тютюново-алкогольно-наркотичні тенета, дуже важливо перш за все ввести в сім'ї саме поняття тверезості і зробити це так, щоб відчуття тверезості було постійно присутнє; щоб радощі тверезості поселились в душі дитини назавжди, щоб маленька людина розуміла — вона створена за образом і подобою Божою: тверезою, здоровою, розумною, красивою, здатною до постійного самовдосконалення; щоб вона пишалася своїми тверезими батьками і разом з ними почувала себе причетною до спільної доброї справи — творчої праці на користь ближнім і в славу Божу!