Офіційний сайт руху

Історія пиття

Вивчення історії пиття показує, що вживання алкоголю не є такою «давньою» і «славною» традицією, як прийнято вважати у сучасному суспільстві.

Вступ

Історія показує, що алкоголепиття не є такою «давньою» і «славетною» традицією, як прийнято вважати у сучасному суспільстві. Крім того, що держава як своїми заборонами, так і послабленнями в області алкогольної й тютюнової державної політики, може впливати на тверезницьке виховання й освіту своїх громадян. Діагностикою цього процесу служить зріз російської законодавчої сфери, зроблений Ф.Н. Петровою. Так, з початку IХ століття по 1640 рік з цього питання було прийнято близько 30 правових актів, причому всі вони були антиалкогольними.

З 1640 по 1917 рік у Росії було прийнято 2344 законодавчих акти, які, в основному, захищали виробництво й продаж алкогольних виробів, регламентували діяльність питних закладів, казенного керування винною торгівлею, розвиток п'янства й алкоголізму і т. д. І тільки 57 з них сприяли руху за тверезий спосіб життя і були спрямовані на боротьбу з корчемством, на організацію роботи товариств тверезості й попечительств про народну тверезість.

Відзначимо, що більша частина законодавчих актів на користь тверезості датується кінцем XIX — початком ХХ століття, що зайвий раз підтверджує слабку зацікавленість царського уряду в тверезості народу. Тільки правління Миколи Олександровича Романова стало виключенням — були проведені кардинальні зміни в області алкогольної політики держави. Останній російський государ, ставлячи себе під удар міжнародних сил, монополізував виробництво й продаж вино-горілочних виробів, а напередодні першої світової війни надав право місцевій владі забороняти продаж алкоголю.

Спробуємо простежити основні етапи проникнення найнебезпечного на Землі наркотику у наше повсякденне життя.

Твереза Русь

Дослідження раннього періоду християнської Русі показали, що в ті часи тверезість була національною рисою нашого народу, що передавалася з покоління в покоління через систему сімейного й християнського виховання разом з іншими моральними цінностями. Н.М. Карамзин указує, що давньоруські князі відрізнялися тверезістю. Серед них був Святослав Київський, котрий мав «розум надзвичайний, целомудріє, тверезість».

У першому, і єдиному дотепер, докладному дослідженні І. Прижова [2] по історії питної справи й п'янства в Україні, Росії та Білорусі з кінця I тисячоріччя н. е. і до середини 1860-х років включно містяться вичерпні зведення відомостей по вивченню п'янства на Русі.

У своїй роботі І.Г. Прижов повідомляє, що «...п'янства в домосковскій Русі не було, не було його як пороку, що роз'їдає народний організм». Не було тому, що, по-перше, русичи вживали лише слабко-градусні «напої»: брагу, мед, пиво, квас (міцність 1-6%), сп'яніння від яких несильне й діє порівняно нетривалий час. З X століття на Русі було відоме й привізне з Візантії вино, але в силу дорожнечі воно було доступне головним чином міській знаті й багатим людям, які, проте, як і простий люд, уживали здебільшого місцеві «напої». Відомо, що вина по міцності не перевершують 11%, а до XII століття вино на Русі «уживали тільки розведене водою, так само, як його пили в Греції й Візантії» (греки розбавляли вино водою в співвідношенні 1:3 або 2:5) [5].

По-друге, уживані алкогольні вироби були, як правило, домашнього виробництва (тобто пив тільки той, хто виготовляв) і напиватися доп'яна не було прийнято: «людині, що вийшла з дикого стану немислимо, щоб вона у себе вдома або в питному домі впивалася п'яним питвом і щоб, напиваючись по одинаку, впивалися всі...» [2].

Висновки І. Прижова підтверджуються свідченнями стороннього спостерігача — австрійського дипломата Сигізмунда Герберштейна, який перебував в Москві в 1517 й 1526 роках, в «Записках про Московію» [7]. У главі «Свята» С. Герберштейн пише: «Імениті, або багаті чоловіки почитають святкові дні тим, що по закінченні богослужіння роблять бенкети й п'янства й наділяються в більш ошатні одіяння, а простий народ, слуги й раби в більшості працюють, говорячи, що святкувати й утримуватися від роботи — справа панська. Громадяни й ремісники присутні на богослужінні, по закінченні якого повертаються до роботи, вважаючи, що зайнятися роботою більш богоугодно, чим розтрачувати статок і час на питво, гру й тому подібні справи. Людині простого звання заборонені напої: пиво й мед, але все-таки їм дозволено пити в деякі особливо врочисті дні, як наприклад, Різдво Господнє, Масниця, свято Великодня, П'ятидесятниця й деякта інші, в які вони утримуються від роботи...».

І.Г. Прижов у своїй історичній праці відзначав, що штучний (тобто одержуваний шляхом перегонки) міцний алкоголь (аль-кеголь — дух вина) був вперше відкритий арабським медиком і хіміком ар-Разі (Разесом), який народився в 860 році. В XIII столітті горілка з'являється в Європі й до XVI століття вживається як ліки або есенція й продається по аптеках. У якості алкогольного «напою» це зілля (зелене вино) стає відомим на Русі тільки в XVI столітті [5].

Руським людям займатися продажем спиртного було невластиво. Заборона на даний вид діяльності надходила, в першу чергу, від Церкви, що піклувалася про безсмертя душ своєї пастви, про благочестиве, високоморальне життя народу. Тому заняття виноторгівлею було для православної людини найостаннішою, ганебною справою [3].

Розвиток пиття в Російській імперії

У Російській імперії душове споживання алкоголю в усі століття було найнижчим із всіх промислових розвинених країн. Рівень душового споживання коливався хвилеподібно, але залишався завжди найнижчим у світі. Але, у зв'язку з тим, що вживалися більш міцні «напої», п'яних на вулиці можна було зустріти більше, ніж, скажімо, у Франції або Італії, де споживання було набагато вище: оскільки там уживали вина низької міцності, п'яні на вулицях зустрічалися рідше й алкогольних смертей було менше, ніж у нас.

Становище в питній справі на Русі різко змінилося після повернення Івана IV з Казанського походу й заснування ним в 1552 році «царського кабака» (шинку) у Москві для своїх опричників. Цей кабак (назва прийшла на Русь із Казані, де кабаками називалися постоялі двори, у яких продавалися їжа й питво), як повідомляє І. Прижов, «полюбився цареві, і з Москви почали наказувати намісникам областей припиняти скрізь вільну торгівлю спиртними напоями, тобто корчму, корчемство, і розводити царські кабаки» [2]. Одночасно виходили заборони для простого народу — на домашнє виготовлення хмільних «напоїв». Кабаки докорінно відрізнялися від питних закладів колишнього типу — корчем. Якщо в корчмі можна було їсти й пити — це було своєрідне місце спілкування й дозвілля, то кабак (шинок) став чисто питним закладом. Тут можна було тільки пити, закуски не подавалися.

На відміну від доходів корчем, які складалися природно, на кожен кабак органами державного врядування був покладений певний розмір виторгу — оклад, що повинен був збиратися при будь-яких умовах й обов'язково «із прибутком проти колишніх років». При недоборах, вказує І. Прижов, «скарбниця не приймала ніяких виправдань, ні того, що народ пити не хоче, ні того, що пити йому ні на що, — і настійно вимагала недодібраної суми». У випадку недобору завідуючих кабаками — кабацьких голів та цілувальників, а частіше зобов'язаних їх обирати посадських людей та селян чекало публічне шмагання й боргова в'язниця.

Т.І. Авдоніна відзначає [4], що з моменту появи горілки в Російській імперії починається моральне розтління народу, тому тверезий спосіб життя стає для людей ціннісною категорією, а тверезість виділяється у значиму для людини якість, за яку починається боротьба як з боку простого народу, так і Церкви.

Оскільки продаж «государевої горілки» став засобом одержання великих додаткових доходів для держави, а також — для великих феодалів — винокурів і відкупників, що купували в скарбниці право продажу спиртного у віддалених місцевостях, то в населення, по суті, не залишалося вибору: або пити в казенних шинках, віддаючи за хмільне пійло дзвінку монету, або не пити, але піддаватися постійним знущанням й екзекуціям з боку державних органів влади доти, поки не буде «вибита» потрібна сума грошей.

Серед спадкоємців Івана Грозного в розвитку шинкарської справи І. Прижов особливо виділив Петра I. «Петро, повернувшись у серпні 1698 року з подорожі, вішав на шибеницях крамольну Москву й приступав до своєї реформації. Засобами до його реформаторських витівок, як і раніше, служили шинки, і Петро йшов у цьому випадку по шляху своїх попередників: Петро прийнявся обкладати податком питво та їжу народу» [2, с. 123]. Про насильницьке насадження Петром I дикого п'янства у вищих прошарках російського суспільства, у тому числі серед жінок, можна прочитати у В.О. Ключевского [10].

В 1648 році спалахнув «шинкарський бунт», у якому брало участь більш 500 чоловік, 200 з яких належали до православного духовенства. Бунт був подавлений й, незважаючи на народні протести, в 1652 р. було введено винну монополію [5]. Так споювання населення з розряду вузько власницького інтересу перейшло в розряд державного регулювання. Дозвіл іноземцям на продаж спиртного видавався в знак нагороди або за великі гроші, після чого вони користувалися широкими повноваженнями й пільгами по торгівлі тютюном і спиртним. При цій торгівлі вони діставали надзвичайний прибуток: більш 100%.

Один з дослідників історії горілки в Росії пише: «Правитель, що бажав зміцнити своє положення в державі, звичайно скасовував монополію на горілку» (В.В. Похльобкін, [5], с. 214). З давніх часів п'янство є своєрідною вуздою для народу, тому цілком виправдано, що винним промислом займалися особи, на яких правлячий режим міг би покластися й, у випадку небезпеки, довірити своє життя [6].

В.В. Похльобкін також відзначає, що приблизно через сторіччя після появи горілки, у середині XVII століття, «відбулося зубожіння й розорення народних мас». Сербський священик Ю. Крижанич, відвідавши Росію в другій половині XVII століття, писав: «Ніде на світі, крім однієї російської держави, не видно такого мерзенного п'янства: по вулицях у бруді валяються чоловіки й жінки. Миряни й духовні, і багато хто від п'янства вмирає».

У 1859 році погроми питєйних закладів пройшли вже в 32-х губерніях. Мешканці міст та сіл на сходах приймали зарок: «ні чарки»... І вимагали припинення торгівлі алкоголем. Відкупщики знижували ціни і навіть виставяли дармову горілку, але бунт продовжувався. Влада була змушена послати проти повсталих війська та поліцію і навіть попросити церкву тимчасово не засуджувати пияцтво...

Сухий закон 1914-1925

В 1914 році, напередодні (точніше, вже на початку) війни, був виданий царський указ про заборону виробництва й продажу всіх видів алкогольної продукції на всій території Росії. Це рішення ознаменувало початок єдиного, мабуть, тверезого періоду нашої новітньої історії, що став можливий завдяки прийняттю сухого закону.

В.І. Ленін також закликав до нещадного припинення всіх проявів п'янства, з огляду на те, що воно несумісне зі світлими ідеалами революції й прогресом, тими високими завданнями, які стоять перед робітничим класом, перед всією нашою країною. Йому належать слова: «Я думаю, що на відміну від капіталістичних країн, які пускають у хід такі речі як горілка й інший дурман, ми цього не допустимо, тому що, як би вони не були вигідні для торгівлі, але вони поведуть нас назад до капіталізму, а не вперед до комунізму» [9]. І в програмі більшовиків, прийнятій на VIII з'їзді партії в 1919 році, завдання боротьби з алкоголізмом були поставлені нарівні з боротьбою проти таких соціально небезпечних хвороб як туберкульоз і венеричні захворювання.

Під впливом російської заборонної системи й важких наслідків імперіалістичної війни різко підсилилося тяжіння народів багатьох країн до тверезості. У відповідь на це міжнародна сивушна реакція почала створювати свої організації для перешкоджання тверезницьким прагненням. Наприклад, в 1921 р. у Лозанні була заснована «Міжнародна Ліга проти заборони». У неї ввійшли представники багатьох країн, вона користувалася підтримкою частини великих мільярдерів. На рахунку цієї реакційної організації багато чорних антинародних сивушних перемог: вона в 1922 р. внесла значний вклад у провал заборони у Швеції, зірвала обговорення алкогольної проблеми в Лізі Націй, приклала свої зусилля до підриву сухого закону в США. Існували й національні сивушні організації. Так у Швейцарії в 1921 р. був створений «Центральний Секретаріат, призначений для боротьби з надлишками стриманості», що задався метою «перешкоджати перебільшеному й помилковому впливу фанатиків стриманості, збуджуючи в масах інтерес до алкоголю».

До міжнародної сивушної організації примкнули уряди деяких країн: в 1922 р. під натиском Іспанії в Ісландії скасували заборону алкогольних виробів; в 1927 р. під погрозами правителів Іспанії, Португалії й Франції впала заборонна система в Норвегії; в 1919 р. Франція виразила протест у зв'язку з прийняттям у США сухого закону.

Алкоголь у СРСР

Як під час дії, так кілька десятиліть після скасування сухого закону алкоголь дуже рідко зустрічався в радянській країні (у порівнянні із сьогоднішнім днем можна вважати, що його майже не було). Завдяки великій роз'яснювальній роботі й масовому тверезницькому руху в 1928 році, коли інтелігенція говорила правду про алкоголь і закликала до тверезого способу життя, коли кожного питущого вважали (потрібно визнати, справедливо вважали!) шкідником виробництва й ворогом соціалізму, п'янство знову різко пішло на спад, і споживання алкоголю протягом тридцяти років було в 2-3 рази нижче, ніж в 1913 році, тобто до введення сухого закону.

В 1928 р. створюється «Всесоюзне товариство по боротьбі з алкоголізмом». До складу організаційного комітету входили Н.А. Семашко, В.А. Обух, А.Н. Бах, С.М. Будьоний, Н.І. Подвойський, Д. Бєдний, В. Іванов й інші.

Завдяки здоровому відношенню з боку інтелігенції й більшості партійних і радянських працівників, поширення п'янства йшло дуже повільно. Досить сказати, що в 1928-1932 р. душове споживання в нас становило 1,04 л. У 1935-1937 рр. воно зросло до 2,8 л, в 1940 р. знизилося до 1,9 л, у воєнні та перші післявоєнні роки продовжувало знижуватися. В 1948-1950 рр. ми мали такі дані: Франція — 21,5 л, Іспанія — 10,0, Італія — 9,2, Англія — 6,0, США — 5,1, СРСР — 1,85.

Після 1950 року почалося помітне зростання виробництва й споживання алкогольних «напоїв» в усьому світі. І душове споживання, як по команді з-за кордону, у нас стало катастрофічно різко наростати і вже в шестидесятих роках вийшло на одне з перших місць у світі.

На підставі даних вибіркових досліджень по 15 економічно розвинених країнах установлено, що щорічний рівень хронічного алкоголізму збільшився з 0,3 в 1900-1929 р. й 3,3 в 1930-1940 р. до 12,3 в 1955-1975 р., тобто виріс в 40 разів; якщо наприкінці XIX — початку XX століття на 10 хворих алкоголізмом доводилася одна жінка-алкоголічка, то за 75 років це співвідношення досягло 6:1.

Особливо швидкий ріст споживання алкоголю у СРСР відбувався за останні 20-30 років існування країни, що призвело до найнесприятливіших наслідків. Дуже тяжкими є людські втрати. Якби у СРСР зберігся рівень народжуваності 1960 р., країна за ці 20 років мала б додатково 30-35 мільйонів населення! До прямих людських втрат треба віднести ще й армію «живих трупів» — тих, хто п'є.

Відповідно до даних, опублікованих у довідниках Статистичного управління «СРСР у цифрах», населення країни з 1965 по 1981 р. зросло з 232,2 до 266,6 млн. чоловік, тобто на 13%. Виробництво ж спиртного за цей час зросло на 500%. Якщо порівняти виробництво хліба та борошна з виробництвом алкоголю — ситуація аналогічна: з 1940 по 1980 р. хліба та борошна стали виробляти більше на 200%, а алкоголю — на 690%.

І найстрашніше те, що все це випивалося!

Указ 1985 року про боротьбу з п'янством й алкоголізмом

Указ Уряду 1985 р. про боротьбу з п'янством й алкоголізмом зазнав безжалісної критики з боку алкогольної мафії. Із приводу цього закону ні радіо, ні телебачення не надало слова людям, що живуть тверезо. Більше того, вони непрямо і приховано робили все, щоб скомпрометувати Указ.

За 1986-87 роки, тобто, відносно більш тверезий час, народжувалося в рік по 5,5 мільйонів немовлят, що на 500 тисяч у рік більше, ніж за попередні 20-30 років. Вмирало щорічно на 200-300 тисяч менше. Тривалість життя чоловіків збільшилася на 2,6 року. Прогули знизилися на 30-40%. Підвищилася продуктивність праці. В ощадкаси грошей надійшло на 46 мільярдів більше, ніж звичайно, на багато мільярдів збільшилися надходження в бюджет від продажу неалкогольних продуктів й інших товарів.

Ефект від цього Указу виявився настільки доброчинним для народу, що алкогольна й вся торгівельна мафія занепокоїлася. Продажні борзописці й засоби масової інформації стали волати, що народ готовий ледве не повстати, вимагаючи збільшення продажу горілки. Тим часом, весь народ вперше за багато десятиліть відчув подих свіжого тверезого вітру. І якби не підступи цієї мафії, ми, можливо, змогли б налагодити здорове, тверезе життя.

Алкоголь сьогодні

Важливо розуміти, що в наш час алкоголь є провідним наркотиком. Його застосування для цілей отруєння населення надійно легалізовано. Більше того, це закріплено у безлічі традицій, ритуалів, пісень, інших «творів мистецтва» і т.д.

Особливо поширеним в останні роки в усьому світі є вживання спиртних виробів серед молоді. За даними ВООЗ, у Франції алкоголіки становлять 10-12% від загальної чисельності населення. Споживання алкоголю і його наслідки — проблема не окремих індивідів, а суспільства в цілому, і гострота її зростає в міру збільшення виробництва алкогольних виробів.

Великим фактором, що сприяє росту споживання алкоголю, є низькі ціни на спиртні «напої».

Так, наприклад, у більшості країн світу пляшка коньяку коштувала в 2-3 рази більше, ніж, скажімо, чоловічі черевики. У нас же за ціну чоловічих черевиків можна було купити — 3-5 пляшок горілки. Алкоголь скрізь вважається «делікатесом», і щоб купити його, треба витратити великі гроші. У нас же з початку 90-х років, вартість вина стала взагалі мізерною у порівнянні із продуктами харчування. До реформи пляшка горілки коштувала 6 р. 80 коп. (на цю суму можна було купити майже 3 кг вершкового масла). В 1994 р. пляшка горілки вже коштувала дешевше 1 кг м'яса.

Ще раз наголосимо, що з давніх-давен пияцтво є своєрідною вуздою для народу. В.В. Похльобкін приводить широко відомий афоризм на користь алкогольної політики, що приписується Катерині II: «П'яним народом легше управляти». Ця теза використовувалася (й використовується) постійно низкою державних діячів протягом багатьох століть. Згадаємо хоча б Гітлера, який вважав, що слов'янам потрібні тільки горілка й тютюн, і ніякого лікування.

Відзначимо, що алкогольна торгівля як у Росії, так і в Україні зараз повністю контролюється закордонним капіталом. У цьому можна переконатися на прикладі пива, сировина для якого є майже повністю імпортною. Випуск пива контролюється країнами Скандинавії, Бельгією, Данією, Туреччиною, США, Ісландією, Південною Африкою, Німеччиною [12]. А українські телеканали дають потужну рекламу алкоголю, особливо у вечірній час. Тому не завадило б серйозно задуматися про сенс і значення сучасної алкогольної пропаганди.

Джерела інформації:

1. Аникин С. С. Трезвость — национальная черта русского народа // Газета «Соратник», №104

2. Прыжов И. Г. История кабаков в России в связи с историей русского народа, 2-ое издание, Казань, б.г.1914.

3. Рябушинский В. П. Старообрядство и русское религиозное чувство. Русский хозяин. Статьи об иконе. — М. — Иерусалим: «Мосты», 1994.

4. Авдоніна Т. И. Формирование трезвого образа жизни учащихся ПТУ средствами культурно-просветительской работы // Диссерт. канд. п. н. — Челябинск, 1991.

5. Похлёбкин В. В. История водки, М: Интер — Версо, 1991. — 288 с.

6. Пыпин А. Н. Россия и Европа /А.Н. Пыпин. Метаморфозы Европы. — М.: Наука, 1993. — С.74-126..

7. Герберштейн С. Записки о Московии. М.: 1988 г. с.103.

8. Жиров Н. П., Петрова Ф.Н., 1998.

9. Ленин В. И. Полн. собр. соч., т. 43, с. 326.

10. Ключевский В. О. Сочинения в 9-ти томах, — том 8, с. 35-37.

11. Углов Ф. Г. Самоубийцы.

12. Газета «Соратник» №8, 2005.

Читайте також:

Матеріали семінару, проведеного товариствами боротьби за тверезість у 1987 році «Народна боротьба за тверезість у російській історії».

Введенський І. Н. «Досвід примусової тверезості».

Углов Ф. Г. «Ломехузи».

Відео:

Антиалкогольний бунт 1859 року.

Опубліковано: Лютий 2007 р.