Офіційний сайт руху

Похід у Карпати, присвячений до Дня Незалежності України та до дня народження Федора Калінчука. Фоторепортаж

8–10 серпня 2014 року

гора Хом'як, Івано-Франківська область

Завершився похід у Карпати, присвячений до Дня Незалежності України та до дня народження Федора Калінчука (фоторепортаж).

Вдень 7 липня на вокзалі...

...а о шостій ранку вже на місці



8–10 серпня 2014 р. відбувся похід тверезників до Карпат, присвячений до Дня Незалежності України та до дня народження Федора Михайловича Калінчука, під гаслом «Стань тверезим! Підкори гору Хом'як!»

Про похід вже вкотре було домовлено на Всеукраїнському з'їзді тверезників. Учасники зустрілися в Івано-Франківську, електричкою направилися у Яремче. У Карпатах їх чекала екскурсія стежками Довбуша, купання в річці Прут, бажаючі піднялися на гору Хом'як, пройшли до водоспаду «Дівочі сльози»

Частина учасників походу залишилася в Карпатах ще на кілька днів.

Організатори: ГО «Твереза Галичина» та ГО «Тверезе Прикарпаття».

Прапор «Твереза Вінниця» замайорів на чотирьох найвищих горах України!

Чудово відпочивши три яскравих дні у Яремчі, у понеділок, 11 серпня, частина тверезих українців у складі вінничан Віктора Долецького, Галини Сонячної, Андрія Шматова, Олександра Гуцала; Володимира Кодьмана з Кременця, львів'ян Володимира Торчинюка та Дмитра Слободяна; Ірини Калінчук і Олександра Журавля з Житомира, а також групи з Козятина: Руслани і Богдана Юхимців та Дмитра Калінчука, вирушили у похід на чорногорський хребет з метою піднятися на найвищу вершину України — Говерлу.

Під'їхавши до перехрестя доріг на автобусі, ми далі пішим ходом вирушили на КПП. По дорозі куштували солодкою та смачною малиною, що кидалася нам у очі по обидві сторони дороги, ніби запрошуючи до обіду. Ми, звичайно ж, спокусилися на запрошення «лісової красуні», так що група непомітно розділилася на дві частини. Одній з них (у складі Галини, Андрія та Олександра) пощастило комфортно доїхати до бази «Заросляк», що знаходиться у підніжжя Говерли. Подорожуюча автомобілем сім'я із Києва відгукнулась на прохання Сонячної Галини підвезти нас. Ми влаштувалися з превеликою радістю в салоні на надувних матрацах і щастю нашому не було меж! Пообідавши і дочекавшись основної групи, ми врешті-решт вирушили на вершину Говерли.

Золотисті промені сонця спочатку ледь проходили крізь густі хвойні «руки» смерек та ялин. З висотою сонця ставало більше, дерев — менше. Потім дерева зникли з нашого шляху, давши можливість проявити свою красу кущам та чагарникам. Чорниці передали естафету голубинам, які легко потрапляла в наш шлунок.

А ось і мала Говерла. Здавалось, до великої рукою подати. Але ж ні! Шлях був нелегким. Наші дівчата, маючи велике бажання, відмінну фізичну підготовку, дякуючи тверезому та здоровому способу життя, все ж змогли добратися найвищої точки України!

Перед нами відкрилися захоплюючі краєвиди, на яких, освітлені сонцем, виднілися зелені полонини, та вкриті де-не-де хмарами вершини карпатських гір. Краса України — Карпати! Справжній рай. Не даремно у назві нашої Батьківщини зашифроване це слово: ук-рай-іна! Звичайно, ми стрімголов кинулися фіксувати ці картини на своїх світлинах.

Вперше на Говерлі піднявся прапор «Твереза Вінниця». Хилитаючись на вітрі, він нібито говорив всім, що в України щасливе та тверезе майбутнє. Прапор над Говерлою підняв секретар ГО «Твереза Вінниця» Віктор Долецький.

А потім прийшла пора прощатися. Ми обійнялися з нашими соратниками зі Львову та Козятина, бажаючи одне одному всього найкращого. Відтак нас залишилося п'ятеро: Віктор, Володимир, Олександр, Андрій і Галина. Перш ніж нести прапор та ідею тверезості по чорногорському хребту, ми вирішили, за пропозицією Галини, переночувати на траверсі у метеорологічному будинку під Говерлою. Як завжди, смачну кашу нам готував Віктор. Ситі та трохи втомлені, ми заснули.

Ранок нас зустрів проливним дощем та густим туманом. Видимість стала 2-3 метри, а пориви вітру нещадними. Очікуючи кінця непогоди, ми ще трохи повалялись у спальниках, потім пообідали… Що робити далі? Та ось мужність та далекоглядність Галини справила на нас враження. За її пропозицією ми пішли по траверсу у напрямку гори Піп Іван.

По дорозі, піднімаючись на вершини гір, ми ледь стояли на ногах. І хоч були у плащах, мабуть, жодної ниточки не було сухої в нашій одежі. Дощ бив боляче по обличчю, наче град, але ми, мужні і тверезі, рухалися вперед. Йшли години, інколи ми блукали, повертались назад на траверс і знову вирушали у путь. Природа вчила нас бути витривалими та цілеспрямованими!

Аж ось — подарунок: дощ почав вщухати, і нашим очам відкрилось високогірне озеро Несамовите у підніжжя гори Бербенескул. Біля його берега виднілися наметні містечка любителів гірських пригод. Ми спустилися до озера, помили руки та обличчя в його воді; втомлені, але бадьорі пішли вниз на базу «Заросляк». Продовжувати подорож по чорногорському хребту більшості з нас вже не хотілося.

Коли до бази було 2,5 км, нас спіткала ніч. Розбили табір, розпалили багаття, почали сушити кросівки, шкарпетки, штани… Повечерявши вкотре вікторіанською їжею, полягали спати.

Вранці нас розбудили радісні промені сонечка. Мої наміри від'їжджати додому миттєво змінилися, піднявся настрій, і я вирішив підкорити хоча б ще один з семи «двотисячників» України. Віктор і Володимир були раді мене прийняти в свою групу, а ось Галина та Андрій вирушили у напрямі «Заросляка». Як потім нам стало відомо, вони також не хотіли розлучатися з Карпатами і провели чудовий день в Буковелі. А ми, під керівництвом Віктора Долецького, швидко подолали вчорашні 7,5 кілометрів до озера «Несамовите». Сонечко, купаючись в гірських водах озера, запрошувало нас відчути температуру майже крижаної води.

Купатися було холодно, але комфортно. Ще б пак: ми пройшли серйозні випробування, після яких холодна несамовита вода здавалася нам парним молоком. Тепер ми, бадьорі та веселі, повернулися на чорногорський хребет. Другим «двотисячником», де був піднятий прапор «Твереза Вінниця» стала для нас гора Ребра висотою 2001 м. Потім піднялися на Гутин Томнатик — 2016 м, звідки ми побачили, на мою думку, найкращий краєвид Карпат: найвище озеро України — Бербенескул бірюзового кольору лежало у долині, а неподалік, викладений каменями, виднівся величезний герб України!

Далі підкорили гору Бербенескул — 2036 м, по дорозі «пообідали» чорницею та голубиною, високогірної енергії яких, нам хватило аж до Піп Івана. І ось перед нами гора, а на ній — чотирьохповерхова обсерваторія, побудована ще австрійцями [За іншими даними поляками. — Прим. ред.]. Утрьох ми піднялися на дах будівлі. І знову, вже в четверте, на останньому двотисячнику чорногорського хребта на горі Піп Іван, висотою 2028 м, замайорів прапор тверезих вінничан.

Що ж мета була досягнута, попри негоду й непогоду. Ось так і відбувається в житті: коли прагнеш дійти до мети і наполегливо рухаєшся до неї, то обов'язково досягнеш. Перевірено нами!

Тепер залишилось знайти місце для ночівлі. Спускаючись з Чорної гори, ми потрапили на поле, вкрите голубинами. Ягід було стільки, неначе величезний блакитний килим, зітканий природою і вишитий кульками, розташувався у наших ніг. Очі хотіли їсти, а ноги мали йти далі, адже попереду ще одна ночівля. А відбулася вона на полонині «Весняна» у хаті пастуха, посеред рідних для нас карпатських гір та лісів. Попробували парного вечірнього молочка, повечеряли та відійшли до сну.

Зранку о 5 годині проснулися, подякували власнику хати і пішли на автобус. Легко подолали п'ять кілометрів до с. Зелене, але автобус відмінили, і нам «засвітило» пройти пішки до м. Верховина 35 км! Знайшлися і тут добрі люди, підвезли, хоча позаду вже було біля семи кілометрів пішого шляху.

У Верховині — знову прощання. Володимир вирушив в Кременець на автобусі через Івано-Франківськ, а нас залишилося двоє: Віктор Долецький та Олександр Гуцало. За ці дні ми стали у горах найкращими друзями! Повернувшись автостопом у Яремчу, знайшли гарне місце біля річки, покупались на порогах, випрали все, що було на нас. А поки обідали, сонечко висушило наші речі, тож ми, чистенькі та веселенькі, повернулись в наш табір, у вольєрне господарство. Таке було відчуття, що ніби повернулися додому. На «другому поверсі» розстелили карімати та просто неба зімкнули наші очки і дали спокій нашим тілам, що давно вже чекали відпочинку. Після обіду пішли у місто. Коли їли «банош» біля сувенірного ринку, почали сумувати: закінчувався останній день нашого спільного тверезого та яскравого відпочинку, який запам'ятався нам приємним спілкуванням з великою сім'єю позитивних, щасливих тверезників в чарівних куточках українських Карпат.

Переночували ми з Вікторем у наметі нашого табору і вранці відправились далі. Я — додому у Вінницю, а Віктор у Чернівці, щоб ще неділю побути на цій гарній та гостинній землі України, тепер уже зі своєю сім'єю: дружиною Марією, дочкою Анною та маленьким сином Макаром.

Обійнявшись на останок, ми побажали одному одному щасливої дороги.

Прощатись не хотілося…

Олександр Гуцало,
ГО «Твереза Вінниця»

Фото автора

гора Хом'як, Івано-Франківська область:

16 листопада 2014, гора Хом'як, Івано-Франківська область: На Говерлі встановлено прапор ГО «Твереза Вінниця»

1 серпня 2013, гора Хом'як, Івано-Франківська область: Сходження на Говерлу

17–19 серпня 2012, гора Хом'як, Івано-Франківська область: Стань тверезим! Підкори Говерлу!

Можливо, Вас також зацікавить:

4–05 березня 2021, Київ: Алкоголь і тверезість: минуле та сучасність

11–19 липня 2020: Щорічний всеукраїнський з'їзд тверезницького руху

17 січня 2020, , Черкаська область: Тверезість заради життя в Драбові

15 січня 2020, , Черкаська область: Уроки тверезості в Драбівському районі

17 грудня 2019, , Черкаська область: Урок тверезості в селі Подільське Черкаської області