Сучасна форма лобіювання суспільних інтересів, зокрема — у формі протесту, виявляється актами зібрань громадян з вираженням їх волі суб'єктові потенційних перетворень. Простіше кажучи, це означає, що якщо народу щось не подобається в діях або ж бездіяльності своїх представників у владі, він «всім світом» йде до стін відповідальних представництв і заявляє про це, бажано письмово. Ті у свою чергу повинні вислухати, а краще — почути голос народу і зробити адекватні перетворення. Так повинно бути. Тому що влада — це не більш ніж делеговане право управління колективною власністю народу і формування порядку в його життєдіяльності. Коротше кажучи, влада акумулює волю народу в кулак.
Але в тому, що насправді це не так, актив «Тверезої України» зумів переконатися на власні очі, проводячи спільно з деякими іншими організаціями пікетування Верховної Ради 7 липня 2009 року.
Ми з холодною свідомістю повинні констатувати той факт, що депутати Верховної Ради у своїй масі — банальні кнопкодави. Для нас це стає очевидним, коли ми бачимо, що тільки місцеві ради великих міст України (Київ, Рівне, Черкаси, Вінниця, Хмельницький та ін.) здатні докладати реальних зусиль для того, щоб відчутно пом'якшити наслідки повного потурання з боку верховного уряду комерційним структурам у сфері виробництва та реалізації алкогольних і тютюнових виробів.
У цей сонячний липневий ранок ми своїм активом вирішили зустріти наших народних обранців після прибуття їх «на роботу». Для того, щоб поспілкуватися, вручити їм листівки і методичні посібники, які стисло відображають суть проблеми і серйозні наслідки алкоголізації українського суспільства, розповісти їм про те, що твориться на наших вулицях за вікнами їх мерседесів.
Приводом для нас послужила та обставина, що на черзі до розгляду у Верховній Раді стояв проект закону №1171, зареєстрований 11.12.2007, який передбачає ряд обмежень для алкогольної мафії. Але наші обранці по дорозі на роботу сильно стомилися, внаслідок чого вирішили замість розгляду проектів законів влаштувати посиденьки в залі засідань, подути кульки і розвернути банери в стінах Верховної Ради. Втім, багато хто з них, виходячи в курилку, зміг побачити наші гасла, розгорнені вздовж дороги. Зміст гасел був таким: «Твереза людина — сильна Україна», «ПИВО — Путь Интенсивного Вырождения Общества», «Чому існує пивний алкоголізм, але пиво не є алкоголем?» тощо.
Депутати сходилися, розходилися — і все через наші «КПП». Загалом, нам вдалося «пропустити» через себе кількість депутатів близьку до ста. Варто визнати, що серед них зустрілися й гідні люди... чоловіки зо три, що правильно сприйняли проблему, яку ми поствили перед ними. Іншим же, яких, на жаль, більшість, взагалі «по барабану», хто там прийшов під стіни Верховної Ради, чого прийшов і чого їм взагалі треба.
Правда, серед цих «барабанщиків» знайшлися дотепні екземпляри, які знайшли, за що покритикувати наш актив. Наприклад — за те, що деякі гасла були російською мовою. Але та обставина, що російські і російськомовні люди прийшли заявити про причини вимирання і деградації українців і вимагати запобігання цій біді, аргументом їм не послужило. Інші ж «народні обранці» почали нас розпитувати: «За що ж жити телевізійникам і рекламодавцям, як не за рахунок реклами алкоголю?!» Очевидно, слуга народу вже звик до того, що «жити» (тобто годуватися) за рахунок геноциду власного народу — це норма.
Показовою є та обставина, що на відміну від депутатів, що палили в невідведеному для цього (а значить забороненому законом України та рішенням Київської міської ради) місці, і що йшли з місця роботи по своїх справах в робочий час, перехожі — кияни та гості столиці, що приїхали до Києва з різних областей — говорили нам теплі слова підтримки, розділяли наше усвідомлення біди, живо дискутували про пивну проблему або ж просто ставали поруч з нами! Ось і вся різниця.
Сподіватимемося, що серед кнопкодавів знайдуться депутати гідні, вільні та небайдужі до долі власного народу, які протягнуть, подібно до згаданих міських рад, потрібні для утвердження тверезості закони. Але й самі не схибимо. Я завжди повторюю, що тверезе майбутнє нашого народу, розмовлятиме він російською чи українською, залежить тільки від нас — від наший волі і нашої старанності. Я вірю, Тверезій Русі бути. Вірте і Ви, брати!
