Алкоголь — спадковість чи вибір?
Поїзд приїхав у наш населений пункт рівно за розкладом і повільно вирушив з перону. Ми їхали з класом на екскурсію, наперед смакуючи приємні моменти нашої подорожі в столиці. Зручно вмостившись, почали розважатись, весело спілкуватись між собою. Згодом подорож нас стомила, ми позатихали і почали з цікавістю спостерігати за людьми навколо. Нашу увагу привернули дві літні жіночки, які стиха розмовляли між собою. Їхня історія зацікавила всіх нас, і ми почали з цікавістю дослухатись. А згодом і взагалі ця повчальна розповідь захопила всіх нас цілком. Жінка декілька разів повторяла одну і ту ж фразу: «Що не говори, а гени все-таки своє беруть, винуваті у всьому вони, проклятущі». І почала повільно і розважливо продовжувати свою розповідь...
«Наші сусіди були тихими, спокійними людьми. Як і більшість з нас, працювали на місцевому заводі. Вони тримали господарство, працювали на городі. Були гарною парою — обоє статні і вродливі. Та згодом почали заглядати у чарку. Все частіше у їхньому домі збирались шумні, галасливі компанії. Часто таке застілля закінчувалось сварками, а згодом і бійками. З роботи їх давно звільнили, отож гулянки тривали цілодобово. Сусіди неодноразово викликали міліцію, бо таке сусідство стало нестерпним. А згодом всі дізнались, що у сім'ї пияків народиться дитина. Люди надіялись, що нарешті вони змінять свій стиль життя. Та дива не сталось...
З дитинства Олежко ріс кволим, хворобливим хлопчиком. Почуття голоду не полишало його ніколи. Відколи він став себе пам'ятати — батьки завжди пиячили. На вулиці діти не хотіли з ним дружити, ніколи не брали в свою компанію, він завжди стояв осторонь і з заздрістю спостерігав за їхніми іграми. Діти не приймали його, тому що він завжди був погано одягнений, брудний, неохайний. А коли шкільна медсестра виявила в хлопчика заразне інфекційне захворювання, то батьки взагалі не дозволили своїм дітям з ним дружити.
Олег днями не навідувався додому, та його відсутність батьки навіть і не помічали. Став часто пропускати заняття в школі, днями бродив по місту, зв'язався з поганою компанією. Ледве закінчив школу і після дев'ятого класу вступив до місцевого ПТУ. Важко було хлопцю, та на його шляху були і сердешні сусіди, які часто підгодовували його, допомагали долати життєві труднощі. Однак Олегові важко було встояти перед різними спокусами. Хлопчина почав нюхати клей, вживав якісь пігулки, став випивати.
Згодом його батьки померли, так і не ставши на правильний шлях. Олег жив сам, водився із сумнівними компаніями, перебивався тимчасовими заробітками. Люди часто казали: „Піде по стопах своїх батьків. Які батьки, такі і діти, чого ж тут дивуватись?“ Як і колись його батьки, хлопець водив додому шумні компанії, час від часу до нього приходили різні незнайомі люди, які приносили із собою спиртне. В одній такій компанії Олег познайомився з дівчиною, яка згодом залишилася в нього жити. Продовжили пиячити разом, збираючи сумнівні компанії та галасливі застілля. Невдовзі дружина завагітніла, і сусіди повідомили про це в службу у справах дітей, побоюючись за майбутню дитинку. Та яким же було у всіх здивування, коли працівники служби виявили, що у сім'ї вже є маленьке немовля! Як виявилось, дівчинка народилась вдома і навіть не була зареєстрована.
Пізніше у них народилось ще одне дитинча. Пройшло ще три роки, та батьки-пияки так і не взялись за розум і продовжували вести такий же спосіб життя. Дітей ніколи не виводили на прогулянки на вулицю, вони зрідка грались на балконі. Сусіди просили маму, щоб та хоч трохи водила дітей на свіже повітря. Та вона пояснювала, що їй важко гуляти одночасно з двома дітьми. Люди безліч разів пропонували батькам свою допомогу — наглядати за дітьми та погуляти з ними. Однак достукатись до них було неможливо.
Все скінчилося тим, що старша дитина, яка залишилась без нагляду, випала з другого поверху. Все, на щастя, обійшлося добре. Говорили, що ангел-охоронець вберіг це дитинча. Та доля дітей була вирішена. Дітей вилучили із сім'ї і відправили у дитячий притулок. Вже там виявили, що діти були кволими, недоглянутими, мали запущені хвороби. Та найстрашнішим було те, що цим діткам, щоб не заважали батькам пиячити, підливали спиртне у чай! Ось чому сусіди ніколи не чули дитячого плачу чи крику. Малюки весь час спали, тому їх і не водили на вулицю. Цим пояснюється і те, чому сусіди навіть і не здогадались про народження першої дитини.
Та все-таки батьків було шкода, і їм дали шанс все виправити. Впродовж півроку вони повинні були навести лад в занедбаному будинку, заготувити дрова, оплатити заборгованість за світло, воду, газ. Як виявилось, взимку в них закінчились дрова і сім'я з дітьми проживала в нетопленій квартирі довгий час.
Та навіть після цього батьки не отямились. Лише один раз мама навідала дітей у притулку, та на тому все і закінчилось. Кажуть, що хоча й не привезла їм жодного гостинця, та діти були невимовно раді приїзду мами. Працівники служби навідують цих діток і розповідають, що старшенька дівчинка пам'ятає маму, сумує за нею, питає, чи скоро мама по неї приїде.
Після того, як дітей забрали, батьки ще довго пиячили, а згодом і розійшлись. Вже через три місяці дружина Олега пішла жити до іншого чоловіка. В квартирі відключили газ, воду, відрізали світло. У повній безнадії та безвиході чоловік підписав контракт і поїхав служити в армію. Через три місяці Олег приїхав у відпустку на три дні. Чоловік дуже змінився, став серйозним, а найголовніше — не пив. Був задумливим. Про дітей, правда, не згадував, та видно було, що дуже переживає. Служба пішла чоловіку на користь, допомогла справитись з алкоголізмом. Ніхто не знає, що буде далі, але всі надіються, що Олег стане на правильний шлях і, можливо, збереже сім'ю. Адже діток дуже шкода»...
Жіночки в поїзді ще трохи поговорили, побідкались, а згодом, стомлені дорогою, поснули. Але ця сумна історія нас дуже зворушила. Ми довго перешіптувались між собою, обговорюючи почуте. Історія цієї сім'ї нас настільки вразила, що ми попросили нашу вчительку познайомитись з попутницею, щоб згодом дізнатися, чим же закінчиться така складна життєва ситуація.
Вже по приїзду з екскурсії на уроці біології ми розповіли цю історію нашій вчительці. Найбільше нас цікавило одне — наскільки гени людини впливають на схильність до алкоголізму. Вона зачитала нам таку інформацію з наукових джерел: «На думку вчених, не підлягає сумніву, що біологічна схильність до алкоголю успадковується від батьків, на ґрунті якої може розвинутися хвороблива залежність. Існує факт, що пусковим механізмом формування залежності також служить те середовище, у якому виховувалася дитина з раннього віку. Діти, чиї рідні батьки мали залежність від алкоголю, мають підвищену схильність до алкоголізації. Якщо у дитини батьки алкоголіки, то у неї 50% шансів стати алкоголіком».
Ця гіпотеза вселила у нас віру і надію, адже 50% все-таки ще залишилось. Як хочеться вірити у те, що чоловік подолає свою залежність, переможе у боротьбі із зеленим змієм, вибере правильну дорогу у житті! Адже існує надія, що «правильні» гени все-таки переможуть і підуть на користь цьому чоловікові.
Ми і надалі з нетерпінням будемо спостерігати за цією історією. Ця зворушлива розповідь змусила нас глибоко замислитись над питанням: «Алкоголь — спадковість чи вибір?» Адже кожна людина сама творить свою долю, обирає свій життєвий шлях. Так хочеться вірити, що добро завжди переможе зло...