Покинута долею
«От знаєш, небо, як її любила?
От чув би вітер спів її колиски!
Побачило би море її карі очі...
От знаєш, пташко, який він хороший?
Почув би світ його казки-мандрівки,
І оцінив би люд його любов...
От знаєш, доле, що в тобі не любо?
Чи знаєш, щастя, як тебе чекала?
Чи допоможе мені Господь у біді?
Чи не покинуть друзі?
...Я їх любила... дуже...
Хоч що стерплю, ...але верни».
Д. Лузан «Доля»
Четвер. Непоганий день. У четвер завжди легше, ніж у п'ятницю. Особливо, коли це третій четвер весни. Усе починає квітнути. Пташки повертаються. Он невеличка зграя летить. Цікаво, де вони оселяться?
— Ганно, Ганно! — Уже п'ятий раз кликала замріяну подругу Олена.
— Що? — Ганна здивовано підняла голову на свою сусідку по парті.
— Уроки закінчилися, пішли. — Нетерпляче топчучись на місці, сказала дівчина. — Пішли! Пішли! Пішли! Я не хочу потрапити на очі Дмитру.
Ганна, збираючи речі, знову здивовано подивилась на подругу.
— Ви досі не помирилися? — Запитала вона.
— Та яке там, — махнула рукою Олена, — він, напевно, чекає, що я знов буду за ним бігати, як песик. Не дочекається!
— І що ви знайшли один в одному? — Пробубоніла дівчина, виходячи разом з Оленою із кабінету.
— Гадаю, що очі. Мені його очі до душі припали. Гарні! Наче перли. — Олена взяла подругу під руку. — Ганно, чесно, сьогодні ти виглядаєш гірше, ніж вчора. Що трапилося?
Дівчина втомлено зітхнула, подумавши: «Та що ж могло статися, Оленко? Усього-то втішала п'яниць до ранку. Ще й прочухана отримала за це. Шкода, що я не можу тобі цього розповісти. Хоча, ти навряд чи мене зрозумієш. Пробач за брехню».
— Я ж підробляю неподалеку від будинку, учора довелося працювати довше, ніж завжди.
Це не можна було назвати брехнею, бо Ганна справді учора затрималася на роботі, потім швидко зробила уроки, тільки спати лягти не встигла: повернулися її п'яні батьки. Розповісти про це подрузі вона не могла. Ганна не хотіла втрачати Оленку.
— До речі, як ти дивишся на те, щоб на цих вихідних сходити кудись?
— Кіно! Пішли у кіно! — сплеснувши у долоні, зраділа Олена.
Ганна усміхнулася з її жвавості.
— Домовилися, вибери кіносеанс і забронюй місця. — Погодилася Ганна.
— А якщо фільм тобі не сподобається? — зупинившись, спитала дівчина.
— Я певна, що він буде вартий нашої уваги. — Відповіла вона подрузі.
Дівчата вийшли до перехрестя і розійшлися у різні сторони. Олена пішла додому, а Ганна на роботу. Робила дівчина у кав'ярні своєї хрещеної. Підмітала, мила посуд, підлогу. Одержувала вона менше, ніж офіціант чи кухар, але їй вистачало на те, щоб купити поїсти. На одяг і прогулянки доводилося відкладати або брати додаткову роботу. Як, наприклад, учора.
* * *
Сьогодні бажання йти додому зовсім не було. Ганна відчувала, що буде щось погане, якщо вона прийде. Хоча, майже кожен день у її домі сварка або бійка.
— Знов залишишся на вечірню зміну? — Поцікавилася хрещена в Ганни.
— Не можна? — Стурбовано запитала дівчина.
— Та ні, — махнула жінка, — хвилююсь за тебе. Ти ж дуже втомлюєшся.
— Не варто, я добре сплю, а завдяки цій роботі ще й їм усе, що захочу. — Посміхнулася дівчина, заплітаючи довге чорне волосся у хвіст.
— Дев'ятий клас, тобі б замислитися, куди вступати будеш. — Серйозно зауважила хрещена.
— Навіть не знаю, може, бухгалтер. — Миючи посуд, відповіла Ганна. — Сіра, нудна робота, де нема почуттів. Саме те, що потрібно.
Її хрещена незадоволено погойдала головою.
— Чому не на перекладача? — Здивувалась жінка. — Ти ж добре знаєш англійську, та й світ побачити зможеш.
Ганна лише стиснула плечима і повернулася до своєї роботи. «А чи вдасться мені хоча б вступити до вищого закладу? — запитала у себе дівчина. — Напевно, що ні».
* * *
У п'ятницю Ганна до школи так і не потрапила. Повернувшись учора ввечері додому, вона отримала декілька ляпасів від батька. На обличчі сяяв синець. Не дуже хотілося зайвих запитань. Вистачало й тих, що були. Тато зранку вибачився, навіть поплакав, обійняв, поцілував, дозволив залишитися вдома.
Ганна сиділа у своїй кімнаті й читала. Батьків не було. Один плюс. Вдень вони працювали. Заробляли на чарку. «І що такого у цій горілці? — відклавши книгу, запитала у себе дівчина. — Через неї вони на людей не схожі... Як я втомилася! Хочу швидше закінчити школу, тоді зможу поїхати від них».
Телефон, що лежав під подушкою, почав вібрувати. Ганна навіть злякалася від неочікуваності. Хоча й добре розуміла, що крім хрещеної і Олени з Дмитром їй ніхто дзвонити не міг. Й справді, дзвонила Олена.
— Так. — Сказала Ганна, прийнявши дзвінок.
— Чому тебе немає? — Проскиглила Олена. — Через це я не змогла уникнути зустрічі з Дмитром, і ми знову помирилися.
— Це погано? — Посміхаючись запитала Ганна.
— Ну... Ні, але... — червоніючи відповіла подруга. — І взагалі, чому тебе сьогодні не було в школі?
Ганна розсміялася і лягла вздовж ліжка.
— Погано себе почуваю.
— А я тобі казала! — Зауважила Олена. — Ти надто себе навантажуєш.
— Знаю, але якщо я не буду працювати, то не матиму змоги вступити до вищого закладу.
— Тільки не кажи, що ти ще не визначилася!
— От і не скажу.
— От і не кажи.
— От і не скажу.
Дівчата посміялися. Олена розповіла Ганні, як помирилася з Дмитром. Потім телефон забрав сам хлопець і побажав подрузі своєї дівчини гарного дня. Можна було сказати, що він ревнував Олену до кожної гілочки. Тому вони й сварилися. «Ви так добре підходите одне одному. — Подумала Ганна, засинаючи. — Так і не спитала за кіно».
* * *
Увечері Ганна прокинулася через гучні звуки. Мати знов кричала на батька. Той спочатку ігнорував її, а потім дав доброго ляпаса і пішов з дому. Жінка пішла за ним. Ганна поспостерігала за тінями батьків у сутінках і повернулася до читання.
Знов завібрував телефон. На цей раз повідомлення від Олени: «Завтра о шостій вечора». Ганна посміхнулася, але усмішка швидко зникла з її обличчя. Вона підскочила до дзеркала. Синець до завтра не зникне. «Може, чимось замаскувати? — подумала Ганна, дивлячись на столик біля дзеркала. — Доведеться купити тональний крем. Зайва витрата, але я не хочу засмучувати подругу».
Знову почався ґвалт. Здається, навіть гості прийшли. Ганна зачинила двері на ключ і підставила під двері стілець. Не дуже хотілося проблем. Хоча тепер вона залишиться голодною до ранку.
Через годину в двері постукали. Ганна заклякла. «Будь ласка, ні» — благала вона.
— Відчиняй. — Ледве ворочаючи язиком, сказала мати дівчини.
— М... мамо... — почала була Ганна.
— Відчиняй! — Кричала мати.
Дівчина злякано задрижала.
Тремтячи, Ганна піднялася з ліжка, прибрала стілець і відчинила двері. Жінка зайшла до кімнати і почала ритися у речах доньки. Вона шукала гроші. Ганна стояла біля дверей і плакала. Що вона могла їй зробити? Як могла донести свій біль і жаль?
— Де вони? — Запитала жінка. — Де ти їх ховаєш?
Але Ганна мовчала, стискаючи долоні і покусуючи губи. Жінка починала сердитися. Не знайшовши гроші ні у шафі, ні біля ліжка, вона підбігла до доньки, вхопила її за лікоть і виволокла з кімнати. Жінка потягла Ганну на дах. Дівчина намагалася звільнити руку і втекти, але їй не вистачало сил. Ганна плакала, била мати по рукам, благала її відпустити. Але та була невблаганна. Вона зачинила доньку на горищі і повернулася до чоловіка.
— Мамо! — Кричала Ганна. — Мамо! Відчини мамо! Будь ласка, відчини! Випусти мене! Мамо! Мамо!!! — Сльози текли по дитячим щокам. Ганна усе менше і тихіше била у двері. — Мамо...
Дівчина сіла під двері, обійняла коліна і гірко заплакала.
— Що я такого зробила, мамо?.. За що ви так зі мною? — Схлипуючи питала дитина, намагаючись зрозуміти, чому саме вона повинна страждати. — Навіщо... навіщо ж тоді народила?.. Навіщо, мамо?! Навіщо...
Думки спліталися у дитячій голові. Ганна не припиняла плакати. Дивлячись униз, вона уявляла, як мати з батьком опорожнюють ще одну пляшку. Дівчина у вікно шептала до неба, благаючи Господа завершити її страждання. Вона, як могла, боролася зі страшнішими думками, які б закінчили назавжди колообіг її болю.
Через півгодини батьки почали кричати один на одного, потім пролунав жіночий крик, почалася бійка. Ганна стискала вуха долонями, аби не чути їх лайки, криків. Долинаючі звуки приносили їй лише біль. Заснути вона так і не змогла. Потонувши в думках, мріях і надіях, дівчина навіть не помітила, як різко обірвалися крики матері. Отямилася Ганна, тільки коли почула сирену. Вскочивши на ноги і підбігши до вікна, вона побачила карету швидкої. Дівчина смикнула вікно на себе і закричала:
— Допоможіть! Випустіть мене! Будь ласка!
Лікарі, що вискочили з машини оглянули вулицю.
— Я на даху! — Крикнула дівчина.
Один з чоловіків побачив її. Він щось сказав своєму напарнику. Вони швидко увійшли в дім. Ганна кинулася до дверей і стала чекати. Спочатку вона чула лише метушню унизу, потім кроки.
— Тут темно, де ти? — Запитав чоловічий голос.
— Я тут! — Відповіла Ганна і постукала у двері.
Наосліп лікар знайшов їх. Добре було те, що мати залишила ключ у замку. Чоловік випустив дівчину. Він хотів щось сказати Ганні, але та побігла донизу. Спустившись, вона зупинилася прямо перед спиною хрещеної, та стояла і плакала. Ганна не розуміла, що сталося, але ту мить вона запам'ятала на все життя...
Виявилося, що батько дівчини у сварці наніс удар матері Ганни у живіт ножем і, поки ще міг стояти на ногах, пішов спати. Втрачаючи свідомість, жінка встигла зателефонувати своїй подрузі, але коли та прибігла, мати дівчинки уже померла...
* * *
В суботу Олена чекала Ганну біля кінотеатру. Довго. Кожну хвилину поглядала на годинник. Дзвонила майже кожні п'ять хвилин. Так і не додзвонившись, Олена зателефонувала Дмитрові. А вже у понеділок Олена не знаходила собі місця. Вона хвилювалася за подругу усі вихідні, але та не відповідала на дзвінки та не прийшла сьогодні до школи
— Христино Василівно. — Звернулася Олена до класного керівника. — Ви часом не знаєте, що з Ганною?
— Знаю, — відповіла жінка, — у школу подзвонили на вихідних, але мені сказали тільки декілька хвилин тому. Ганну забрали до дитячого будинку, її батько вбив матір.
Учителька поклала руку Олені на плече.
— Зараз їй потрібна підтримка, чому б тобі не з'їздити до неї?
— Так. — Тихо сказала Олена.
Вона була шокована, навіть не знала, що їй казати, не дуже розуміла, що каже учитель. Дівчина вийшла з класу і зателефонувала батькам. Олену забрали зі школи через годину. З Ганною вона так і не побачилася. Дівчина відмовилася зустрічатися з Оленою. І вдруге, і втретє, і так доти, доки Олена не закінчила школу і переїхала за кордон на навчання...