Чому я обираю тверезий спосіб життя
Мій тато почав курити майже одразу після школи. Він розповідав мені, що тоді вважав це чимось «статусним», тим, що нібито видавало його більш дорослим, чи навіть додавало якоїсь впевненості. Він вважав, що зможе кинути палити у будь-який момент, що тютюнова залежність — це просто маячня і стосується слабаків. Але такий момент наступив лише через 17 років. Цьому передувало багато невдалих спроб відмовитися від цигарок, багато нервів і втраченого здоров'я...
Я живу у звичайній родині. Мої батьки для мене — приклад для наслідування. Мама, скільки я пам'ятаю, часто ходить у спортзал, не палить і не вживає алкогольні вироби. Коли я була маленькою, дуже не любила, коли вона йшла на тренування. Могла сховати її спортивне взуття, або покласти кросівки з різних пар. Щоб повернулася раніше з тренування.
Тато був раніше не такий правильний, як мама, але, як мама казала, «з ким поведешся, від того і наберешся». Вже років зо три, як він кинув палити. Тепер мама не кричить на нього, що випрана білизна на балконі тхне тютюновим димом. А чули б ви, з яким він поважним видом робить зауваження тим, хто курить у під'їзді! Він взагалі у мене приколіст. Пам'ятаю, йшли ми якось у нас на базарчику на Масанах, а молода тьотя, що продавала морозиво, палила. Проходячи повз неї, тато голосно сказав:
— От бачиш, доця, тьотя курить. Фу, як не гарно. Виростеш — ніколи не кури.
Продавчиня тоді добре знітилася. Нічого не сказала, але недопалок одразу викинула, щоправда, собі під ноги. Я тоді захіхікала, мені було весело і радісно. Я про себе подумала: ніколи не буду палити.
Тато через день бігає по 6 кілометрів на футбольному полі моєї школи. Закачав собі у телефон спеціальну програму, яка через супутник контролює відстань, яку він пробіг, а потім хизується перед мамою результатами. Я спробувала бігати з ним — але не виходить. Мама каже, що ще замала — ноги короткі, тому і не встигаю.
Через те, що у мене такі батьки, я теж не хочу мати шкідливих звичок. Шкідливі звички — це залежність. А я хочу буди незалежною у всьому. Звісно, я не бігаю по 6 кілометрів і не тягаю гантелі. Але я ходжу на плавання. Почати мені було дуже важко — боялася води. В групу до дітей довго не пускали — два місяці возили мене на індивідуальні заняття, я довго не могла поплисти. Це було дуже дорого, по 100 гривень за одне заняття, але батьки наполягали. В один момент навіть тренер майже опустила руки. Пам'ятаю, забирає мама з індивідуального тренування, а тренер їй каже: «Може, краще Танюшу на танці віддати? — ну ніяк у неї не виходить». А мама так ствердно: «Ні, на танцях ми вже були. Будемо старатись, навіть поліно плаває, колись і ми попливемо». Тато в той день розсердився, нагримав на мене, що я боягузка, не ціную батьківських грошей і не слухаю тренера. Сказав, що наступне індивідуальне заняття буде останнім, якщо я не попливу.
Це останнє заняття було для мене наче перший дзвоник. Серце вистрибувало з грудей. Тренер дозволила батькам зверху спостерігати за тренуванням. Мені було так страшно! Басейн — ніби величезний океан, а я — ніби маленьке мишеня, що стоїть над безоднею. Я знала, що зверху були батьки. Я їх не бачила — у мене короткозорість, а в басейні треба ж без окулярів. Я бачила зверху два силуети — помахала їм. У відповідь мені теж помахали. Я стояла і згадувала слова тата: забути про страх і слухатися тренера. Декілька вправ біля драбинки, і все — я попливла! Я не зрозуміла, як, але я попливла. Відчула, що під ногами немає опори, а я незрозумілим чином балансую у воді. Злякалася — стала на ноги. Опора була. Але я зрозуміла, що з цього дня я вже зможу плисти.
Після заняття мене похвалили і зарахували у групу. В той день я не підвела батьків. Мене просто розпирала гордість, що я молодець, мама обтирала мене рушником і нахвалювала. Мені хотілося мурчати, як ото коти мурчать, коли їх гладять.
Взагалі, здоровий спосіб життя заключається не лише у спорті, відсутності шкідливих звичок, а ще й у харчуванні. Моя мама колись мала зайву вагу, була більша аж на 13 кілограмів, але тато каже, що він красу і через зайві кілограми розгледів. Добре, що розгледів. А то не було б мене зараз. Так от, мама розповідала мені, що зайві кілограми самі кудись ділись, коли почала правильно харчуватися. У нашій родині майже не вживають цукру. Мама його використовує лише для випічки. А чай чи каші ми собі підсолоджуємо медом. Це набагато корисніше. Ми не їмо майонезу, і дуже рідко смажену їжу. Магазинну здобу купуємо теж дуже рідко.
Та не все так гладко, як я розказую. Скажу по великому секрету, певний час я їла сухарики. Криючись від мами, витрачала свої кишенькові на шкідливі сухарики або чіпси. Потім мама це якось вирахувала і дала мені прочухана. Але прочухан мене не налякав. Вона показала мені програму про шкідливість таких продуктів, розповіла про наслідки. Якось само по собі відвернуло від такої їжі.
Після моєї розповіді, я думаю, ви зрозуміли, чому я обираю тверезий спосіб життя. Яблуко від яблуні недалеко падає. А моя яблуня, тобто батьки, — для мене приклад. Тому сподіваюсь, що в майбутньому я стану прикладом і для своїх дітей.