Единомышленники
Ольга була вражена. Пройшло всього сім років після закінчення школи, а як змінилися її однокласники! Якось так сталося, що за останні два місяці вона зустріла майже третину свого чималенького класу. Спілкування показало разючу протилежність у поглядах. І її ось уже декілька днів бентежила думка: а що буде далі з людством? Що буде з її народом, якщо найбільш молода, енергійна, плодоносна сила — молодь — інфікована алкоголем? Як легковажно її однокласники, ті, з якими вона розділяла думку на шкільних диспутах про шкідливість алкоголю, сьогодні зайняли своє місце у системі, яку назвати інакше, ніж «винищення людини», не можна.
Ользі пощастило. Чи то стрес у дитинстві так сильно подіяв на її раниму творчу натуру, чи мала вона той міцний фундамент віри, який називають духовним захистом, але пияцтва вона не просто не приймала, вона з ним уже давно видимо і невидимо боролась. А сьогодні, коли її доросла свідомість шукала більш рішучіших і продуктивніших дій, вона йшла на зустріч з людиною, яка, як вона надіялась, може допомогти знайти шляхи реалізації її мети. Ні, вона не може стояти осторонь, не може просто дивитись і жахатись, вона повинна діяти.
Одягнувши тепле осіннє пальто, що особливо виділяло її струнку талію, зав'язавши оригінально шарф, вона взула модні замшеві чобітки, взяла рукавички, сумочку і вийшла на вулицю. Їй оглядались услід. Чи то було щось незвичайне у її легкій ході, чи світло-русому хвилястому волоссі, яке спадало по плечах, чи може у її очах, які любили осінь, прохолодну і на диво серйозну пору року? Вона ніби готувала людей до переходу, бо, справді, рік закінчується, життєві екзамени у стадії завершення, скоро на землю прийде новий рік і відрізок життя, в якому все буде по-новому. Назустріч дівчині йшли одинокі перехожі і веселі галасливі компанії із пляшками пива у руках, з металевими баночками енергетичних напоїв, розв'язні, брутальні, неохайні. А Ольга була їм викликом. Від неї пахло парфумами, стиль її одягу вражав жіночністю, а очі не просто сяяли, а горіли, палали вогнем устремління і співчуття, готовністю «пересунути гори». Тільки б щось змінити! Тільки б встигнути врятувати хоч одну чиюсь юність!
Вони домовились про зустріч в музеї художньої творчості. Тут завжди було багато молоді. Ольга любила приходити сюди, бо цінувала не тільки мистецтво, а й пробудження пошуку в очах відвідувачів. Бачила спалахи того вогню, і ще сильніше горіли від нього її очі.
«Спорідненість душ у наш час — розкіш. Як же важко знайти однодумців! — подумала Ольга, але зразу ж зрозуміла неповноцінність своєї думки. — А хіба ті, кого поєднали розпуста, алкоголь, не є однодумцями? Їх теж об'єднує спільне захоплення, у них теж однакові погляди на життя. Тільки що то за життя?»
І перед очима з'явились кілька життєвих прикладів. Один із них — її колишня найкраща подруга Оксана. Вийшла заміж у сімнадцять, бо кохала Сергія понад усе. А він за сім років перетворив їхнє життя на страхіття. Двоє діток, які народилися, живуть з п'яною лайкою, приниженням мами, зі страхом і небезпекою. Це стало звичним явищем. І Оксана, втративши останню гідність з таким чоловіком, говорить сьогодні:
— Що зробиш? Так живуть майже всі.
І її відповідь недалека від правди. Так живе більшість. Але якими стануть її діти? Ще один приклад — народження дитини-інваліда з неповноцінною свідомістю у родичів. Ніби й не п'яниці, але дуже гостинні, а гостина у нас без алкоголю — рідкісне явище. А як же інакше? Ми — «як і всі».
Ольгу це вбивало, вона дивилась на людей і молила Бога: «Господи, просвіти їх, відкрий очі і серця, очисти розум!» Так, таких, як вона, одиниці. Вони «білі ворони», їх всього один відсоток. Але вони є.
— Господи, дай мені бути тим зерном, яке загине, але проросте, даючи плоди, — благала вона, ставлячи свічку у храмі.
І Бог чув її, вона відчувала це і не боялася розмов поза спиною, не впадала у розпач, коли їй говорили це в очі. Їй була подарована сила бути саме такою.
Коли вона зайшла у музей, то їй повідомили, що там відбувається зустріч, і вона триватиме ще близько години. Професор одного із вузів попросив дозволу прочитати тут лекцію з собріології. Ольгу не потрібно було запрошувати, вона швидко піднялася сходинками у лекційну залу і непомітно сіла у задньому ряду. Професор був чудовим лектором. Він умів захопити зал. Його стиль доносити інформацію був близьким до акторства. Гумор і життєві приклади робили лекцію надзвичайно живою.
— А я ще сумнівалась, чи існує «жива вода»? Ось вона у своїй структурованій зміненій формі.
Слова справді текли потоком у душу, і Ольга бачила здивування на обличчях молодих людей.
— Невже зможуть після цього травити себе алкоголем?
Про собріологію, науку про отверезнення суспільства, Ольга знала, але цей лектор говорив про неї так, що відкривав очі незрячим.
— Потрібно буде попросити відеозапис. Я маю повчитися у нього, якщо вирішила доносити цю інформацію до людей.
Професор дав контактний телефон, запросив до співпраці, Ольга записала і пробігла очима по залу. Її погляд зупинився на постаті стрункого світловолосого юнака. Це був Євген, її знайомий, сьогодні вона прийшла на зустріч саме з ним. Він сидів непорушно, заглибившись у себе.
— Переосмислює лекцію, — зауважила Ольга. — А вона його схвилювала, ще й як схвилювала!
Враз Євген підвівся і попрямував до столу професора. Про що вони розмовляли не було чути, тільки через кілька хвилин лектор відкрив свій портфель і дістав звідти книгу, дав її Євгену, і вони попрощалися. Ольга ж вийшла із зали і почала чекати свого знайомого у фойє, їй було цікаво спостерігати за ним. А коли Євген з'явився у дверях, Ольга помахала йому рукою, щоб він побачив її. Чомусь здалося, що це був уже не той Євген, якась переміна відбулася в ньому. Він був більш зосереджений, врівноважений, він був вражений.
— Чудова лекція, чи не так? — сказала йому Ольга, коли він підійшов до неї.
— А ти була у залі?
— Звичайно. Тільки, шкода, не чула початку.
— Ти знаєш, я вражений. Ніби спала завіса, відкрилися очі. Неймовірна інформація!..
Вони стояли у фойє і спілкувалися більше на рівні думок. Ні Ольга, ні Євген навіть не помітили, що не привіталися одне з одним. А потім молоді люди гуляли у парку й обговорювали плани на майбутнє. А ще Євген ставив дуже багато запитань Ользі і собі, а потім сам давав на них відповідь.
— Знаєш, моя мама давно говорила мені про цю науку, та її погляди здавалися мені вже занадто неординарними. А виявляється, я просто не зустрічав людей, які ще так само думають. Це ж ціла наука — так жити. Я завжди думав, що веду позитивний спосіб життя, а тепер бачу, що з мене не варто брати приклад.
А Ольга раділа, що тепер вони однодумці і все у них буде по-іншому. Тепер вони обоє своїм життєвим прикладом будуть пропагувати цінності, які рятуватимуть людство, бо ж життя прекрасне і не потрібно його спотворювати.
А осінь пахнула золотолистом, усміхалася замріяним сонечком і дарувала чисті тверезі помисли.
— А давай купимо торт і підемо у гості до твоєї мами!
— Диво… Як швидко ти прочитала мої думки!..