Офіційний сайт руху

Ми живемо тверезо: Київ

Полосін Олексій Михайлович

Народився 7 серпня 1941 року у місті Болохово Тульської області. З 1945 року до сих пір живу та території України. 3 1945 по 1961-й перебував одночасно у двох культурах — української (з 4-х до 7-ми років, до школи, і на канікулах — в селі Годунівка Яготинського району Київської області) та російської (під час навчального року — у російськомовній школі міста Єнакієве Донецької, тоді ще Сталінської області).

З 1965 року і до сих пір мешкаю безпосередньо у м. Києві.

Освіта вища технічна та культ. освітнє училище.

Пенсіонер — ветеран Міністерства внутрішніх справ — майор у відставці. Батько двох синів та доньки.

З 1999 року я — служитель церкви євангельських християн, дитячий християнський письменник, член Української Асоціації письменників (УАПХСЛ).

До усвідомлення, що горілка є отрутою, дійшов через стан вітчима — алкоголіка. За специфікою роботи ревізора-фінансиста у системі МВС мусив бути у колі перевіряючих та перевіряємих у вихідні на пікніках, але практично утримувався від вживання алкоголю.

Одного часу був помічником пані Анфіси Миролюбової — керівника громадської організації «Аметист» до дня її смерті (до сих пір зберігаю підписане нею посвідчення члена «Аметиста»).

Остаточно перейшов на здоровий спосіб життя (без будь яких залежностей) з часу покаяння перед Господом (1999 рік). У моїм домі під забороною алкоголь, тютюн та лайливі слова. Дні народження мами, яку я (двічі вдівець) доглядав 9 років — до її 97-річчя, святкували з кавою, соками, узваром, мінеральною водою. Дорослі діти та мама спочатку обурювалися, але з першого ж застілля алкоголь так і став забороненим.

Свідчення: в перший же день прибуття до мене мами всі були попереджені, що без моєї згоди у хату алкоголь не має потрапити. Десь на п'ятий день, у мою відсутність, жінка брата принесла вино, зроблене нею з винограду, який ми зібрали в мами у дворі. (Я свою частку забрав виноградом, а брат перетворив свою частку на вино.) Як для мами, принесене вино було смачним і солодким. Вона вирішила ігнорувати те, що згідно Слова Божого, я, як священик для власної сім'ї, несу перед Богом відповідальність за здоров'я і духовний стан членів моєї сім'ї. Цікаво, що мама, зморена роботою у селі, без звичного для неї «стимулу» (припинивши вживати щоденно по 30 грам вина) за перші чотири роки пожвавішала, поздоровішала і стала зовні молодшою.

Кінцем мого обурення були слова: «Це вино занесене у мою квартиру без мого благословення, як священика сім'ї, і воно принесе лише лихо. Боже, відведи лихо від моєї сім'ї!». Вранці мама попробувала вино і тут же виплюнула з огидою: у банці був справжнісінький оцет. Бог перетворив вино на оцет, почувши мою молитву про допомогу. Хоч у брата якість вина, за його свідченням, не змінилася.

Молодший син та донька виходять палити на вулицю. У хату повертаються лише видихавши з себе тютюновий дим.

З народження діти не чули розмови (між мною та їх мамою) на підвищених тонах, та нецензурних слів. Цього ж дотримуються у спілкуванні зі мною з дня смерті їх мами у 1993 році.

Захоплення виходять з того, що я — людина мистецтва: співав у фольклорному гурті «Гомін», співав і грав у Самодіяльній капелі бандуристів «Славутич», працював у Київському ТЮЗі на Липках, був конструктором-дизайнером кафе, макетником у майстерні Міністерства автотранспорту України, маю роботи з коренепластики, зараз своїми руками змінюю дизайн своєї однокімнатної квартири, на волонтерських засадах працюю у Українському фонді культури.

Електронна пошта: